Соборність України — це постійна величина, константа всього українського історичного процесу, запорука нашого буття як окремої самодостатньої нації.
В різні періоди боротьби за державність і незалежність вона фокусується на найгостріших, найважливіших питаннях буття українців. Нині Соборність набула особливої актуальності в умовах протидії путінській агресії проти України. Процес деокупації полягає не тільки у відновленні українського суверенітету над тимчасово захопленими територіями, але й у поверненні всіх наших громадян.
Події Української революції 1917-1921 рр. перевели питання соборності українських земель із теоретичної площини у практичну, передовсім щодо їхнього політичного об’єднання. Зрозуміло, що В'ячеслав Липинський як політик не міг не дати адекватної відповіді на виклики часу. У найбільш цілісному вигляді вона була сформульована у нарисі програми Української демократичної хліборобської партії: «Метою нашою єсть об’єднання в однім українським державнім організмі всіх тих земель наших, де тепер в межах австрійської та російської держав живе суцільною масою народ український, тобто: Галичини, Буковини й українських повітів Угорщини в Австро-Угорщині та губерній — Холмської, Волинської, Подільської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Херсонської, Катеринославської, Харківської, частини Таврії, Бесарабії й повітів суміжних губерній з українською людністю — в Росії».
Детальніше:В’ячеслав Липинський про соборність українських земель
