Мотив «Лісової пісні» у творчості Надії Нікіфорової

/арт-філософія/

Напевно, у кожного художника є творчі задуми, які визрівають з часом, адже містять важливі ідеї та меседжі, що чекають роками своєї можливості втілення. Роботи у певний момент збираються з різних часових потоків і, як у музиці, художник відчуває, яку тему необхідно продовжувати розвивати.

У творчості Надії Нікіфорової наскрізною темою, в якій поєдналися і природа, і українська ментальність, і національний вимір українського слова стала «Лісова пісня» Лесі Українки.

Розвиваючи велику кількість тематичних проєктів, художниця плекала давню мрію: створити на сцені візуальну феєрію «Лісової пісні», «передати хитке марево, зіткане з гілля дерев, води, повітря, трави, рухливу плоть природи, розкрити потаємну сутність світу мавок, русалок, водяників». Це той «світ на межі» українського міфу, духовні енергії якого розкриваються у перехідних станах одночасного втілення–розівтілення, присутності–відсутності. Цю тему художниця розвиває у сюжетних контекстах різних творів.

Так, у постійній експозиції музею є робота Надії Нікіфорової «Вирій» (2000) – стрімка, прозора, тремтлива. Око зупиняється на ній, заворожене мереживом тонких легких ліній, випромінюванням  прохолодно-кришталевих кольорів. Вирій у свідомості українців – тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. У вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Вирій вважався місцем перебування бога Сонця – Хорса, але у вирії перебувають також душі предків і душі ще ненароджених людей.

Так і Мавка з «Лісової пісні» – завжди між двома світами. Це один з найбільш таємничих образів, який розкрила Леся Українка, та який виражає ідею плекання душі як особливого виміру буття українців. Цей образ у своїй творчості поетизувала і Надія Нікіфорова.

 Про досвід постановки «Лісової пісні» на сцені свідчать театральні ескізи 1980 року, які нині зберігаються у музеї Лесі Українки. Валентина Шкребта, театральний діяч, багато років була свідком творчих пошуків Надії Нікіфорової як художника-сценариста Черкаського музично-драматичного театру. Вона згадує, як у 1996–1997 роках Надія Нікіфорова працювала над концептом спектаклю за мотивами  «Лісової пісні», скільки натхнення та творчого ентузіазму вкладала у реалізацію задуму. За лаштунками готової постановки завжди – тривала творча співпраця, пошук засобів втілення образу, що народжується в уяві. Надія Нікіфорова зазвичай легко і несподівано знаходила рішення, багато з яких були інноваціями.

Валентина Шкребта згадує: «Надія працювала бувало вечорами та ночами, адже мала досконало узгодити у єдиному просторі декорації, костюми, освітлення». Як зазначає сама Надія Яківна: «Люблю, коли я в темі працюю, тому можливо від ескізів «Лісової пісні» потягнуло на створення картин».

Драма-феєрія «Лісова пісня» отримала нове життя і «другий подих», адже вона нині є у програмі  Черкаського музично-драматичного театру ім.Т.Шевченка, і Надія Яківна – не лише художник, сценарист, а й душа цього проєкту.

На ювілейній виставці «Відчуття Батьківщини» бачимо три картини за мотивами «Лісової пісні» («Весна ніколи так ще не співала». 2021; «Мавка та русалка біля озера». 2023; «Мавка в осінньому лісі». 2023).

Спочатку це були окремі твори, але у певний момент вони утворили триптих через асоціації з весною, літом, осінню та через спільну тему чарівного життя Мавки. Простір картин розкривається у розмаїтті зеленого та блакитного, що переходить у біле, чисте сяйво. Усі природні стихії гармонійно поєднано у живій динамічній взаємодії.

Дві роботи триптиха 2023 року – вже періоду війни. Чи може художник, продовжуючи творити красу, мовою візуальних образів «говорити» про війну? Переслідування Мавки Марищем («Мавка в осінньому лісі». 2023) відповідає за змістом одній зі сцен «Лісової пісні», але через цей сюжет розкривається паралельно вже сучасний наратив війни, наші страхи та надії. Тендітна Мавка вибігає з темного лісу до світла, до сили міцного дерева, вона не лише рятується – скоріше звільняється, шукає опору в собі, як Україна в цій війні.  Мавка втілюється та здобуває свободу, повертаючись у світ маленькою дівчинкою, що свідчить про новий початок, нову історію.

Надія Яківна зазначає: «Я не зображую війну безпосередньо, намагаюсь оптимістичну лінію тримати навіть у цей складний для України час, я вважаю, що негатив теж йде у космос, тому я пишу красу: наша українська культура надихає, природа зцілює, нехай краще все цвіте, а всесвіт нехай відповідає теж квітами».

На питання, «Що для Вас Мавка?» художниця відповіла:

«Мавка – це, мабуть, якась частинка Лесі Українки, символ вільної країни, вільного кохання, краси, єднання з природою, душевної гармонії, чистоти душі... Чистота душі в ній – це, напевно, головне».

Про авторку:

Надія Яківна Нікіфорова (дівоче прізвище Скоробрещук) – член Всеукраїнської творчої Спілки художників «БЖ-АРТ». Заслужений художник України, нагороджена Почесною відзнакою «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» Міністерством культури і мистецтв України. Народилась – 23 липня 1953 року, у с. Верхнячка, Христинівського району, Черкаської області.

Здобула художню освіту у Ленінградському державному інституті театру, музики та кінематографії (нині Санкт-Петербургська державна академія театрального мистецтва) та Харківському державному художньому училищі. З 1980 року у Черкаському академічному українському музично-драматичному театрі здійснила постановку понад 100 вистав як сценограф і художник по костюмах. З 1990 року бере участь у республіканських та міжнародних виставках. Роботи експонуються в художніх музеях України, окремі твори знаходяться в особистих колекціях в Україні, Польщі, Німеччині, Канаді, Іспанії, Чехії тощо.

• Попередня
• Наступна