26 грудня у змішаному форматі відбулося заключне в 2023 році засідання генеалогічної студії. Атмосфера свят спонукала до обговорення одного з визначальних чинників становлення, розвитку й виживання української нації в ХІХ – ХХ ст. – мистецтва.

До роботи студії знову долучилася учениця ЗЗСО Степанківський ліцей Дар’я Гончаренко. Цього разу вона презентувала яскраву та змістовну доповідь на недостатньо відому тему: про культурно-просвітницьку діяльність буковинського товариства «Руська Бесіда», що постало в 1869 р. Було простежено еволюцію позиції його членів: від москвофільства до українофільства і продукування преси українською мовою, відкриття сільських читалень. Аж до розпалу Першої світової війни «Руська Бесіда» залишалася локомотивом поширення української культури та зростання української самосвідомості населення Північної Буковини, але була розпущена з приєднанням краю Румунією.

Студентка 3-Б курсу Єлізавета Боровик висвітлила цікаві аспекти біографії та проаналізувала спадщину видатного художника-графіка Георгія Нарбута, котрий називав себе «мазепинцем полку Чернігівського...» і завжди асоціював себе з Україною попри 11 років життя й навчання в Петербурзі. Крім того, що він став «художником Української революції», який оформив символи та гроші УНР, Г. Нарбут створив низку ілюстрацій, знамениту незавершену «Абетку», а також проєкт колоди гральних карт, де на старших картах зобразив українських історичних діячів. Трагічною й передчасною була його смерть у віці 34 років від черевного тифу через вживання сирої води під час більшовицької окупації Києва.

Безпосереднім продовженням цієї доповіді стала розповідь студента 4-Б курсу Василя Лук’яниці про Данила Нарбута – сина Георгія, котрий вважав себе спадкоємцем батькової справи на благо України. Крізь віхи біографії митця, його поневіряння, участь у війнах, репресії від совєтів і нацистів було простежено формування світогляду і творчих вподобань, гартування ідеалів і невичерпну енергійність. Обравши фах театрального декоратора, Д. Нарбут невтомно працював над оформленням вистав за будь-яких умов, ставши чудовим знавцем української історії, побуту, народної культури. Наприкінці життя це вилилося в неперевершений і розмаїтий живописний доробок. Художник посідає чільне місце в пантеоні визначних діячів Черкас – у місті над Дніпром він прожив 33 роки.

Студент 2-А курсу Ростислав Малий простежив зародження й розвиток українського кінематографу. Він розповів, що завдяки вдосконаленому в 1893 р. стробоскопу Йосип Тимченко зміг представити в Одесі перші фільми за рік до знаменитого показу братів Люм’єр, однак його винахід не був запатентований. Понад те, вже в 1896 р. Альфред Федецький із допомогою покращеного ним хронофотографа здійснив у Харкові перший в Україні кіносеанс. А в 1911 р. в Катеринославі (сучасне місто Дніпро) Данило Сахненко продемонстрував перший повнометражний український ігровий фільм «Запорізька Січ». Першою ж українською кіностудією став створений за Гетьманату «Українфільм», замовчуваний за часів Совєтського Союзу, коли створюване в Україні кіно було майже виключно російськомовним, а його роль звелася до пропагандистської.

Насамкінець учасники спільно з науковою керівницею студії Ларисою Лисицею підбили підсумки роботи за семестр та обговорили плани на друге півріччя 2023/2024 навчального року.

Василь Лук’яниця,

голова генеалогічної студії

• Попередня
• Наступна