«Як поєднати: "Поза межами розуміння" і необхідність осмислити один із найтрагічніших досвідів ХХ століття — катастрофу європейського єврейства? Зрозуміти божевілля Катастрофи неможливо, але і не осмислювати події того часу не маємо права — це наш обов’язок перед нащадками, в ім’я того, щоб це ніколи не повторилося» — зазначає соціолог, дослідник культури Леонід Фінберг.

27 січня щорічно відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Цього дня 1945 року радянські війська визволили в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі.

Під час Другої світової війни упродовж 1933–1945 pоків у Європі нацисти переслідували та винищували євреїв, циган і психічно хворих людей. Це явище має назву Голокост.

Науковці виокремлюють 4 етапи Голокосту: січень–серпень 1939 — з моменту, коли Гітлер став рейхсканцлером Німеччини і до нападу на Польщу; вересень 1939–червень 1941 — з моменту включення Західної Польщі до складу рейху і створення «Генерал-губернаторства» до нападу на СРСР; червень 1941–осінь 1943 — з моменту нападу на СРСР і до повного знищення гетто на його території; зима 1943–травень 1945 — з початку масової депортації євреїв Західної Європи до таборів смерті і до кінця війни.

У перший період Голокосту в Німеччині, а пізніше в Австрії мали місце різні антисемітські заходи. У Німеччині після нюрнберзьких законів 1935 р. євреї втратили право громадянства, право займатися приватною фаховою практикою (юридичною, медичною та ін.), брати шлюб із німцями, працювати в закладах освіти. Проти євреїв постійно здійснювалися акти насильства, а офіційна фашистська пропаганда спонукала «справжніх німців» ненавидіти та боятися їх. Відбувалася масова еміграція, що скоротила вдвічі півмільйонне німецьке й австрійське єврейське населення.

Другий період — це примусова праця, масові розстріли, а також концентраційні табори, у яких відбувалися масові знищення людей у газових камерах. Із початком Другої світової війни нацисти захопили країни та області з місцями компактного проживання єврейського населення — Польщу, Прибалтику, Україну, Білорусь.

У великих містах (рідше — в невеликих) створювались єврейські гетто, куди зганялося все єврейське населення міста та околиць. Найбільше гетто було створено у Варшаві (до 480 тис. євреїв). На території СРСР найбільшими гетто були Львівське (409 тис. чоловік) і Мінське (близько 100 тис. чоловік).

За підрахунками дослідників, під час Голокосту загинуло 6 млн євреїв.

Ті, хто залишилися живими в Україні, врятувалися насамперед завдяки місцевим жителям-неєвреям, які, попри смертельну небезпеку, мали мужність здійснити моральний подвиг.

Кафедра всесвітньої історії та міжнародних відносин ННІ історії і філософії

• Попередня
• Наступна