30 листопада у Черкаському обласному художньому музеї відбулась подіумна дискусія на тему: «ЖАРТИ В КУЛЬТУРНИХ ПРАКТИКАХ: МЕЖІ ДОПУСТИМОГО або ФІЛОСОФІЯ СМІШНОГО НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ».

Модератор заходу: Олексій Величко.

Спікери: Ерванд Мкртчян, Есфір Рогова, Інна Ченбай, Оксана Пушонкова, Максим Фіалка.

Предметом обговорення стала культура жартів на пострадянському просторі, насамперед, у соціальних контекстах, політичній карикатурі, концептуальному мистецтві. Сміх, гумор і жарти у різних культурних світах інформують як про стан суспільства, так і про рівень мисленнєвої культури в цілому.

Під час заходу спробували розглянути національні особливості жартів не лише як фольклорної основи певної культури, а й як інтернаціональної мови спілкування та взаєморозуміння. Поговорили про феномен «чорного гумору» та його функції у сьогоденні, про візуальні форми медійних «приколів».

Ерванд Мкртчян зосередив увагу слухачів на феномені постіронії, коли гумор превалює над іншими формами комунікації. Будь-яка новина, що потрапляє в поле зору, автоматично може стати мемом. Обмежень не існує. Через нівелювання контексту відбувається абсурдизація повсякденності.

Есфір Рогова наголосила на необхідності вивчення власне національного гумору, проте не в його «низових» анекдотичних формах, а на зразках літературної та поетичної творчості, у яких ми можемо зіштовхнутися з особливостями жартівливого мелосу українців, часто просякнутого гіркою іронією.

Інна Ченбай навела у своєму виступі яскравий приклад сумного гумору пострадянських спогадів із власного досвіду відвідування Європейського центру Солідарності (м.Гданськ, Польща), розкрила візуальну логіку експозиції та самої споруди, актуалізувала необхідність дослідження сучасних форм збереження та переосмислення історичної пам’яті.

Оксана Пушонкова розкрила деякі секрети творчості відомих карикатуристів в умовах інформаційних війн та практик «зомбування», розповіла як створюються «креолізовані» тексти та наголосила на необхідності посилення критичної функції щодо їх оцінки. Ідея політичної карикатури як виключно пропаганди відійшла у минуле, у полікультурному світі вона виконує, насамперед, комунікативну функцію.

Наталія Пліс додала, що сьогодні у політичній карикатурі, яка стає універсальною мовою комунікації в світі, необхідно обережно ставитися до “гарячих” тем, які можуть викликати неприємний резонанс, це теми релігії, міжетнічних та расових конфліктів. Наталія навела приклади карикатурних скандалів «Шарлі Ебдо».

Максим Фіалка, розглядаючи гумор як форму соціально-політичного протесту, наголосив на певній толерантності щодо можливостей тотального висміювання, зокрема щодо феномену «чорного гумору» в умовах сьогодення, відсутності обмежень для його проявів у просторі політичної культури в Україні.

Зоя Шевченко (Zoya Shevchenko) наголосила на необхідності вийти за межі політичного дискурсу обговорення, адже на рівні індивідуальному межі допустимого існують і вони, як правило, чітко означені для кожної людини.

Візуальним репрезентантом заходу стали твори українського художника Миколи Маценка, деякі роботи якого представлено у фондовій колекції музею, зокрема знаменитий «Неофольк» (логотип Черкаського обласного художнього музею). Вільно комбінуючи знаки та символи державності, національних свят, понять-кліше, Микола Маценко досліджує актуальні для сучасного суспільства теми й водночас жартує.

Оксана Пушонкова презентувала його національну геральдику як різновид соціального кодування, де ми можемо побачити образи-стереотипи, які заважають українцям визначати своє майбутнє. Проте іронічне переосмислення цих образів виконує терапевтичну функцію позбавлення від ідолів минулого та усвідомлення себе у власній історії.

Посміятись не вдалось… (Жодного анекдота!) Та і не хотілось. Дійсно кажуть, гумор – це серйозно.

На замовлення наступна зустріч буде присвячена релаксаційній функції гумору, або психотерапії сміхом.

Слідкуйте за анонсами!

 

Оксана Пушонкова

• Попередня
• Наступна