Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Він приурочений до 70-річчя Черкаської області.
На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».
До вашої уваги — тези докторки історичних наук, професорки Лариси Синявської та докторки історичних наук, доцентки Оксани Силки:
Український просвітник Михайло Злобинець (1883–1937)
Життєвий шлях, особистісні переконання та спадок Михайла Олександровича Злобинця є складовою масштабного громадського культурно-просвітницького руху України першої половини ХХ ст. Дослідження персональної участі громадян у таких процесах дозволяє вивести з історичного забуття покоління тих, чиї особистісні переконання формувалися у період революційних подій 1905 р., активна діяльність відбувалася у часи Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. і змушене мовчання настало 30-ті рр. ХХ ст.
Михайла Злобинця було розстріляно 20 вересня 1937 р. Його ім’я, його літературна та мистецька спадщина, його внесок в українізацію освітнього процесу були викреслені зі згадок у СРСР. Він, як і мільйони інших, отримав клеймо «ворог народу» на 50 довгих років!
Питання про політичну реабілітацію Михайла Олександровича вперше було підняте у березні 1988 р. директором Золотоніського краєзнавчого музея М. Ф. Пономаренком. Завдяки його зусиллям, прокуратура Черкаської області 12 червня 1989 р. прийняла рішення про реабілітацію М. О. Злобинця. Починаючи з цього часу, у місцевій пресі на краєзнавчих дослідженнях кілька разів виринало ім’я Михайла Олександровича.
Для сучасних дослідників культурно-освітніх процесів в Україні першої третини ХХ ст. особистість відомого, у свій час, поета, бандуриста, просвітника та громадського діяча Михайла Олександровича Злобинця фактично до 2017 р. залишалася мало відомою, до часу появи спеціального дослідження О. Силки та Л. Синявської «Бандури пісня недоспівана… або суспільний виклик Михайла Злобинця» (Черкаси, 2017). Але, до 2017 р. було пророблено чимало науково-дослідницької роботи. Результати опрацювання архівних, газетних, книжкових та музейних фондів українських сховищ, листування із нащадками учнів м. Злобинця, наукове занурення в історію м. Золотоноші та Золотоніщини – лягли в основу наукових статей та виступів на наукових конференціях.
Підсумком п’ятирічної дослідницької роботи постало вже згадане вище дослідження «Бандури пісня недоспівана…». 27 листопада 2018 р. у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Черкаського національного університета ім. Б. Хмельницького відбулося урочисте нагородження лауреатів обласної краєзнавчої премії імені Михайла Максимовича 2018 р. Це дослідження перемогло у номінації «колективна краєзнавча робота».
Наступним етапом стало ініціювання виготовлення меморіальної дошки, яка була присвячена пам’яті Михайла Злобинця. Урочисте відкриття якої відбулося у м. Золотоноша 7 серпня 2019 р.
Майбутній поет, бандурист, виконавець народних дум, бандурний майстер, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч Михайло Злобинець народився 31 жовтня 1883 р. у м. Золотоноша Полтавської губернії, у родині земського лікаря. Після завершення гімназійного навчання (ймовірно у м. Черкаси), М. Злобинець, у 1904 р., вступив на фізико-математичний факультет Університету св. Володимира. Перший його літературний дебют, принаймні до виявлення інших публікацій, відбувся під час навчання, у 1905 р. – на сторінках альманаху молодих українських письменників «Перша ластівка», укладачем якого став відомий український поет М. Чернявський. До цієї збірки увійшло 3 думи авторства Михайла Олександровича, який узяв собі літературний псевдонім М. Домонтович.
Ймовірно, що у свої студентські роки Михайло Олександрович організував перший у Києві ансамбль «зрячих» бандуристів у складі 6 чоловік. Цілком ймовірно, що один із перших публічних виступів ансамблю відбувся у Каневі 1906 р. під час вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка. Влітку 1906 р. (4 червня) Михайло Олександрович записав вірш «Прокидайся батьку, годі тобі спати…» та ремарку до нього у книзі відвідувачів на Тарасовій горі і підписався своїм сценічним ім’ям «кобзар Домонтович».
Після завершення навчання в Університеті, з вересня 1909 р. М. Злобинець приступив до роботи у Золотоніській чоловічій гімназії на посаді учителя математики. Уже знаний у мистецьких колах, М. Злобинець у Золотоноші продовжував займатися літературною працею та бандурним співом. Зафіксовано, що до 1917 р. він організував та керував Золотоніським міським хором (капелою) у складі понад 50 чоловік. Для виступів Михайло Олександрович сам виготовляв бандури та складав думи. У золотоніський період з’явився його україномовний підручник із гри на кобзі «Самонавчатель до гри на кобзі або бандурі». «Самонавчатель» спеціалісти визнають першим підручником подібного виду, який було надруковано на теренах Наддніпрянської України. До нього, лише у 1907 р. Г. Хоткевич у Львові видав «Підручник гри на бандурі».
Станом на 1912 р. Михайло Олександрович вже був дійсним членом і входив до Ради правління громадської організації – Золотоніського сільськогосподарського товариства. А у 1913 р. його обрали гласним Золотоніських повітових земських зборів. У цьому ж році Михайло Олександрович увійшов до складу Золотоніської земської шкільної комісії/училищної ради, яка займалася розглядом питання про реорганізацію шкільної мережі повіту. У 1915 р. на одному із засідань Золотоніських повітових зборів М. Злобинец та Д. Демченком зробили доповідь, яка привернула до себе увагу громадськості, органів друку та представників багатьох земств Полтавської губернії. Суть її зводилась до необхідності запровадження навчання у початкових школах українською мовою. Це був вибух! Після тривалих дебатів на різних рівнях, влада змушена була стати на компроміс і частково дозволила вживати українську мову у навчальному процесі.
Як знаного учителя та просвітника, Михайла Злобинця 31 липня 1917 р., відповідно до рішення зборів Золотоніської шкільної ради, було обрано повітовим комісаром з питань народної освіти. Свій внесок у процес українізації початкової шкільної освіти, Михайло Олександрович зробив, коли написав підручника для народних шкіл і початкових класів середніх шкіл «Арихметика», який дістав високу оцінку від фахівців.
Нова позапартійна просвітницька організація «Просвіта» у м. Золотоноша постала у квітні 1917 р. завдяки зусиллям громадських діячів на чолі з М. Злобинцем та А. Лівицьким (з 1926 р. — Президент УНР в екзилі). Раду правління Золотоніської «Просвіти» очолив М. Злобинець. Дієвим засобом інформування жителів міста та повіту про створення і напрями діяльності нового громадського об’єднання став україномовний часопис «Вільне слово».
Життєву канву М. Злобинця після 1917 р. ми можемо реконструювати у загальних рисах лише на основі матеріалів карної справи, яка зберігається у Державному архіві Черкаської області. Отже, відповідно до рукопису Михайла Олександровича: «з осені 1917 і по весну 1918 рр. у Золотоноші розпочався період появи різних військових загонів, політичне забарвлення яких для мене було не відомим». Восени 1917 р. Михайло Олександрович, як учитель Золотоніської чоловічої гімназії, потрапив у перебіг певних подій, внаслідок яких у 1928 р. його було звинувачено у свідомому озброєнні учнів. З часу оголошення влади гетьмана П. Скоропадського, з квітня 1918 р. М. Злобинець, за його словами, кілька місяців не проводив жодної діяльності, ховаючись від можливого арешту. І, все ж таки, перший його арешт стався влітку 1918 р.: «був арештований і поставлений під варту. Ніхто мене не допитував й ніякого звинувачення не висував. Просидів я не більше 1 ½ місяця, а потім за ліквідації Гетьманщини, звільнений повстанцями» (гетьманська влада у Золотоноші була повалена у листопаді 1918 р.).
У квітні 1919 р. колишній Полтавський губернський комісар народної освіти (у 1917–1918 рр.) В. Андрієвський, уже фактично в еміграції, писав до Є. Чикаленка зі Станіслава: «Але цікавим є те, що люди переказують з певних, ніби достовірних джерел. Власне, ніби організувалася Золотоніська республіка, що повстанці проти «братської влади» захопили Гребінку й порядкують на власний смак і копил, а понеже на чолі стоїть людина мені відома – мій університетський товариш Михайло Злобинець, – про котрого, може й Ви чули, то я знаю, що «республіка» та певно українська і певно антикомуністична».
Наприкінці грудня 1919 р. у Золотоноші закріпилася радянська влада. І, знову, Михайлу Олександровичу не вдалося порозумітися із новими очільниками міста. Через рік, восени 1920 р., його було заарештовано відповідно до рішення Золотоніського партійного керівництва. Перше судове засідання по звинуваченню М. Злобинця у контрреволюційній діяльності розпочалося взимку 1920 р. Вирок був прогнозований: «позбавлення волі до часу завершення громадянської війни (на 10 років) із перебуванням у концтаборі». На таке рішення була подана касаційна скарга з боку підсудного, і, на диво, через деякий час Михайла Олександровича було звільнено з під варти.
Далі були останні вісім років більш-менш зовні спокійного життя. Михайло Олександрович сконцентрував свої сили лише на учительстві та дозволеній громадській роботі. У другій половині 20-х рр. він став членом Українського Червоного Хреста, зокрема його Центрального Комітету та Окружного Черкаського комітету. Захопившись новою для себе справою, Михайло Олександрович регулярно відвідував засідання Центрального Комітету у м. Харків (на той час столиця УСРР), був особисто знайомий із редактором часопису «Вісті ВУЦВК» Євгеном Івановичем Касяненком та його братом Андрієм Івановичем.
10 березня 1928 р. відбувся арешт М. Злобинця за звинуваченням, на цей раз у тому, що він «будучи антирадянським комісаром, працюючи у «Червоному Хресті», … використовував Червоний Хрест для антирадянської влади, зв’язуючись з контрреволюційним елементом». 31 березня 1928 р. відповідно до постанови прокурора Шевченківської округи карна справа проти Михайла Олександровича була припинена, оскільки «в процесі слідства не було зібрано достатньо даних для передачі Злобинця М. О. під суд й зібрати такі не має можливості». Не зважаючи на це, 18 травня 1928 р. постановою особливої наради при колегії ОДПУ М. Злобинцю було призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки у перебуванні у концтаборі на о. Соловки відповідно до статті 58, п. 10 Карного кодексу. На факт подання касаційної скарги 22 жовтня 1928 р. особлива нарада при колегії ОДПУ переглянула справу Михайла Олександровича від 18.05.1928 р. Висновок був, як ми сьогодні розуміємо, передбачений — попереднє рішення залишити в силі.
Відбувши перший термін покарання, М. Злобинця, відповідно до рішення особливої наради від 15 травня 1931 р., було виселено на 3 роки до Північного краю. Є відомості про те, що у засланні працював кіномеханіком. Через 2 роки, 22 грудня 1933 р., рішенням трійки ОДПУ Північного краю М. Злобинця було звинувачено за статтею 58, п. 10 і вдруге позбавлено волі строком до 5 років.
20 вересня 1937 р. рішенням трійки НКВС Північного краю М. О. Злобинця засудили до найвищої міри покарання — розстрілу. Йому було 53 роки.
Михайло Олександрович Злобинець прожив свідоме, яскраве та бурхливе життя, він був знаним «зрячим кобзарем-бандуристом», шанованим учителем-просвітником, майстром бандурної справи та свідомим українцем.
Джерело: cdu.edu.ua
Сайт Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького