Історики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького продовжують демаскувати міфи «совєтської» пропаганди.
Зокрема, у радянському союзі пропаганда активно формувала образ дружнього соцтабору (соціалістичних країн на території Європи) і прагнення інших країн приєднатися до нього. Досі в Україні широкому загалу досить мало відомо про більшість злочинів більшовиків як у межах СССР, так і поза ними, а також про реальну картину внутрішньої і зовнішньої політики комуністичної імперії. А саме ця політика значною мірою дає розуміння сутності як совєтського, так і російського тоталітарного режимів. Це є критично важливим в сучасних умовах, особливо під час війни. Таким чином можна бути краще готовим до дій ворога, знаючи модель і стиль його поведінки.
Тож пропонуємо дослідження науковців та студентів ННІ міжнародних відносин, історії та філософії.
Олена Сухушина, доцентка кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки: «Російська агресія проти суверенної і незалежної України: її жорстокий початок, масоване бомбардування, знищення цивільних об’єктів, ігнорування міжнародних норм і правил введення бойових дій, засоби окупації українських земель, катування українців свідчить щодо порідності зі всіма засобами проведення попередніх війн і придушення визвольних рухів «дружніх» Радянському союзу народів. В червні 2023 р. виповнилось 70 років першому в соціалістичному таборі повстанню трудящих проти тоталітарного режиму. Воно почалось 17 червня 1953 р. в Східному Берліні та інших містах Німецької Демократичної Республіки (НДР), що в цей час входили в радянську зону окупації. Радянські війська жорстко придушили танками виступи німецьких робітників. Його придушення було першою значною військовою операцією в Європі після Другої світової війни. Після цього подібна практика стала нормою в Угорщині 1956 і Чехословаччині 1968 роках. В агресії росії проти України і придушенню народного руху в НДР відчувається «єдиний почерк», почерк керівництва СРСР / російської федерації – знищити незалежність і силою спрямувати майбутній розвиток країн в «бажаний» для загарбника напрямок.
Робітники будівельних майданчиків бажали скасування підвищення норм виробництва, проте їх вимоги вийшли за межі цього конкретного приводу. Протести набули політичного характеру, включаючи вимогу відставки уряду та проведення вільних виборів.
Упродовж дня протестувальна хода поступово розширилася, пройшовши через центр міста до будівельних майданчиків на Сталін-алеї. Протестувальники закликали до загального страйку, а їх демонстраційна хода зібрала багато учасників. Під час подій сталися сутички з поліцією, а також акти насильства проти посадових осіб та установ. Натовп зайняв декілька будівель райрад, мерій, штабів і відділень поліції та управління держбезпеки. Повстання розповсюдилося по багатьох населених пунктах НДР, де страйки, мітинги та акти насильства стали досить поширеними.
До Берліну тихо були введені вночі східнонімецькі та радянські війська, з танками й броньованими автомобілями. Відразу після полудня вони були спрямовані на демонстрантів, був відкритий вогонь. Демонстрації та ізольовані інциденти відбувалися впродовж кількох тижнів. Хоча багато об’єктів повстанцями було захоплено, спроби повалити режим були придушені. Поширення виявився значним, і число учасників протестів оцінюється від 400 000 до 1,5 мільйона осіб. На цьому фоні протести стали масштабним політичним рухом, що надихнув надії на єдність Німеччини».
В’ячеслав Соколов, магістрант, досліджує тему «Події в НДР у червні 1953 року як провісник початку кризи в соціалістичному таборі» (науковий керівник — Олена Сухушина): «Дослідження подій червня 1953 р. в НДР важливо з врахуванням розуміння історії німецького питання, витоків «холодної війни» і визначення сутності основних чинників тоталітарного радянського і сучасного російського суспільства.
Основною причиною повстання в НДР 1953 р. була економічна. Господарські реформи у повоєнній ФРН (1948–1952 рр.) призвели до значного покращення економічного становища ФРН та підвищення рівня життя для всіх верств суспільства. Прорадянська економічна політика керівництва НДР – колективізація колишніх юнкерських господарств, обмеження приватновласницьких відносин, заборона діяльності незалежних вільних профспілкових об’єднань призвела до падіння економічних показників і на початок 1950-х рр. прирівнювався 1936 року. Іншою причиною спалаху невдоволення населення була ідеологічна. «Стахановські методи» індустріалізації, які були вжиті в Радянському Союзі, не були прийнятні для розвинутого східнонімецького робітничого класу ні з соціально-психологічної точки зору, ні через політичну ситуацію того часу.
Повстання народу в НДР стало джерелом активізації суспільної енергії в Західній Німеччині, спрямованої на досягнення єдності Німеччини. Це була моральна перемога Західнонімецької держави над Східною. На жаль, умови «холодної війни» зумовили в’ялу реакцію уряду США, на подібні події в Німеччині, яка ні до чого не призвела. Американська адміністрація була занурена в середину Корейської війни (1950–1953) і не була готовою відкривати «другий фронт» у Європі. Крім того, Радянський Союз мав військову та технічну перевагу, навіть якщо порівняти з перевагами США у сфері ядерної зброї. Повстання народу в НДР, хоча було придушене, здобуло широкий резонанс і суттєво вплинуло на розвиток опозиційних антирадянських рухів у Німецької Демократичної Республіки, а також в сусідніх Польщі та Угорщині».
Джерело: cdu.edu.ua