Про рішення йти на війну

– Наприкінці січня 2022 року я вже розумів, що буде повномасштабна агресія російської федерації проти України. Дружина поділяла мою точку зору. І, власне, в нас не стояло питання – піду я воювати до війська чи не піду. Тому що я вважаю, що в такій ситуації кожен чоловік має бути в Збройних Силах, у силових структурах для захисту територіальної цілісності та суверенітету країни….

Краще я буду захищати чиюсь розбомблену хату на Донеччині, ніж хтось буде захищати мою розбомблену хату на Черкащині.

Про бойові дії

– Ілюзій не було. Я навіть був готовий до того, що можу не повернутися звідти. Але не було якогось такого надзвичайного страху. Рішення було прийнято. А в мене такий характер, що я вже потім його (рішення – ред.) не змінюю. Але одна справа розуміти, що ти можеш загинути, й зовсім інша в бойовій обстановці (перебувати – ред.) доба за добою… і розуміти, що ось цей вихід може бути швидше за все твоїм приходом.

Війна – це дуже брудна штука. У ній немає того романтизму, який міг виникнути, читаючи книжки, переглядаючи фільми. Війна – це бруд, кров і смерть. І поступово ти звикаєш, що все навколо сіре або чорне.

Про демобілізацію

– У мене наслідки трьох контузій вилилися в дуже важку ситуацію і в психічному, і в фізичному стані.

Якщо в Україні буде знову загострення на фронті, як це було 24 лютого, тобто прорив на Київ і так далі… я для себе ухвалив рішення, що буду повертатися (до ЗСУ – ред.). Але вже навчений досвідом, у підрозділи піхоти не дуже хочу… Інша справа, що військово-облікова спеціальність у мене суто стрілецька.

Тож наразі ставлюся до свого цивільного стану як до довгострокової відпустки.

Чи всім військовим потрібна буде психологічна підтримка

– Мені здається, що участь у бойових зіткненнях свій відбиток на військовослужбовців в будь-якому разі накладає. Тому вони обов’язково мають отримати послуги військових психологів. І вже зараз на державному рівні потрібно приймати програми ресоціалізації військових.

Про підтримку тилу

– З боку родини у мене була стовідсоткова підтримка, було розуміння. Але мені здається, що самої родини мало, щоб бути достатньо стимульованим для того, щоб щохвилини ризикувати життям. Потрібно розуміння з боку суспільства. Не просто на словах…

Про любителів «руського міра»

– По-перше, є люди, які готові продатися за копійку. По-друге, є моральні імбецили.

Також є нащадки відставних радянських офіцерів, росіян за походженням, які осідали на Черкащині, в Черкасах, біля річки, біля лісу, в прекрасних умовах після служби на півночі. Вони у відповідному дусі виховували своїх дітей, ті – їхніх онуків. Саме серед цієї категорії є дуже багато прихильників «руського міра». Багато таких людей до нас потрапило під час індустріальної забудови 70-х, 80-х років.

Ці люди не сприймають Україну як незалежну територію, незалежну державу. Вони ставляться до України як до колишньої частинки російської імперії. Вони вірять в те, що Україна буде загарбана, а ми будемо в них обслугою. Це виликоросійський шовінізм, імперіалізм, який мало чим відрізняється від типового нацизму.

 Про роботу в цивільному житті

– Бізнес мій благополучно загнувся, проте його можна було б зараз спробувати реалізувати заново, причому запит є, але в мене немає жодного бажання, оскільки це більше розважальна категорія. Поки мої побратими гинуть під Бахмутом, щоб хтось тут «двіжував»… Я не проти відпочинку, але для мене нормально зараз сприймається це, коли сидить пара в ресторані.

Зараз я на посаді майстра виробничого навчання в одному з черкаських училищ. Думав знайти ще іншу роботу, бо заробітна плата в сфері освіти далека від того, до чого я звик.

Про волонтерство

– Я трішки допомагаю волонтерській організації «Койоти», яка існує на базі Черкаського вищого будівельного училища. Зараз переважно волонтери там – це викладачі цього училища. А по збору коштів, то допомагаю своїй роті (в якій служив Ярослав – ред.).

Про перемогу

– Ми всі хочемо цієї великої перемоги. Проте зараз наша справа, поки ми в тилу, не нити, щоб не навантажувати своїми проблемами тих хлопців, які сидять в окопах. Їм точно набагато гірше, але вони не ниють.

Джерело: https://vycherpno.ck.ua/