Блазень – яскрава парадоксальна фігура, виключення з усіх правил. Він присутній в багатьох культурах як скоморох, клоун, арлекін, дурень, баламут, комік, паяц, мім тощо.

В деяких країнах – Англії, Франції, Італії, Мексиці, Швеції – 1  квітня традиційно є святом Дурня, проте образ блазня має не лише розважальну функцію і не є таким вже однозначним.

На вищому рівні прояву це Трікстер або Джокер – архетипна фігура, у якій поєднано протилежності дурості та мудрості, добра і зла. Трікстер може бути як руйнівником, так і творцем. Основний принцип його буття – Гра, від звичайної розваги до подій космічного масштабу, адже він – «космічний двійник культурного Героя» (К. Юнг), тобто пов’язаний з позитивним Героєм, але водночас може бути проявом Тіні, яка уособлюється в Лиходії.

Блазень асоціюється насамперед з цирком і дитинством.  Проте він, як один з аспектів нашої особистості, розвивається і  еволюціонує з віком. Тому це не лише образ дитинства. І чи дійсно усі діти люблять клоунів?

З моменту виникнення в XVI ст. в Англії слова «clown» ця професія оцінюється як найбільш складна для циркового актора.

Вона включає вміння управляти своїм тілом, активну міміку і пантоміміку, здатність змінювати функції предметів, володіння різними фокусами.

Але що приховується за товстим шаром гриму?  За веселою маскою? Цей клоун добрий чи злий? Зазвичай ми не бачимо його обличчя, усмішка намальована, саме тому образ клоуна сприймається неоднозначно і є емоційно амбівалентним.

В сучасних містичних трилерах він містить ідею прихованого зла і виходить «клоунотерапія навпаки» – замість «розсмішити» – «нажахати».

Сміх і жах психофізіологічно є близькими, проте терапевтична функція блазня в усіх культурах  – зняття психічної  напруги і страхів через сміх.   З. Фрейд вважав гумор одним з самих розвинутих захисних механізмів. В роботі «Дотепність та її відношення до несвідомого» (1905) він пише, що гумор є засобом отримання задоволення через усунення болісних афектів. Ми сміємося замість того, щоб переживати неприємні емоції: образу, злість або страх.

Блазень нам нагадує про афект і розряджає його задоволенням.

Почуття гумору має певну тілесну ієрархію. Так ми говоримо про грубий гумор, жарти «нижче поясу» та інтелектуальний гумор, сарказм і витончену іронію.

На більш високому рівні блазень не просто смішить, а виявляє смислові парадокси та відшукує приховані зв’язки речей і людей. Поєднує протилежності та гармонізує внутрішній світ. Відкриває істину.

Смішити людей – особливий талант.

Грати на потаємних струнах людської душі непросто. Говорити жартома про серйозне. Дарувати силу жити, любити справлятися з абсурдністю світу і повсякденною рутиною. Вчити бачити власну недосконалість через гумор.

Сам блазень часто стає об’єктом осміяння. Один з найбільш потужних соціальних страхів – «бути клоуном». На високому рівні це перетворюється у здатність сміятися над самим собою.

Шлях від інфантильності до мудрості – вісь розвитку нашого внутрішнього блазня. Проте дуже важливо зберегти також дитячу безпосередність і спонтанність у пізнанні світу.

Блазень  здатний відкрити шлях до трансформації.

Він звертає увагу на межу між внутрішнім і зовнішнім,  показує відмінність між ілюзією і дійсністю.

Повертаючи людині почуття реальності теперішнього, власного Я, блазень дарує майбутнє – ключі для реалізації мрій і бажань, доцільність і виправданість життєвої гри.

Уявна межа між внутрішнім і зовнішнім, загадковість позамежного є предметом творчості Катерини Корнійчук, київської театральної художниці, яка працює в галузі станкової графіки, живопису, сценографії та театрального костюма.

Виставка живопису та графіки «Просто неба» (спільно з Олексієм Вакарчуком) відбулась у Черкасах у 2019 році. Картина «Місто на воді» (2019) була подарована музею і знаходиться тепер у фондові колекції.

Куратор: Оксана Пушонкова

Оксана Пушонкова, доцентка кафедри філософії та релігієзнавства

• Попередня
• Наступна