Упродовж 20, 22 – 24 вересня 2025 р. у Києві та Варшаві працював ІІІ Конгрес дослідників історії Білорусі, Литви, Польщі та України «Новий образ наших сусідів – нова мова, нові наративи, нова освіта про минуле, сучасне та майбутнє».

Тематика конгресу стосувалася пошуку нових мов для опису історії, переосмислення наративів про сусідів та вивчення ролі освіти і пам'яті у формуванні спільного майбутнього. Доповіді учасників стосувалися таких тематичних блоків:

Історична освіта в школах: Нові проекти;

Академічна історична освіта – обмеження, виклики, перспективи;

Нові наративи – нові концепції в історіографії та публічному дискурсі;

Нові перспективи в соціологічних дослідженнях;

Література – нові книжки про спільне сусідство;

Дезінформація і співпраця: Переговори про спільне майбутнє (політологія);

Нова культура пам'яті та політика пам'яті щодо сусідів;

Інституційна спадщина: Попередня співпраця та проекти з історії Центрально-Східної Європи;

Нові музеї та нові наративи в контексті війни в Україні;

Культурна спадщина: Пошкодження війною та потреба у реконструкції;

Історія у публічному просторі (1): Нові медіа та нова мова в цифрову епоху;

Історія в публічному просторі (2): Репрезентації сусідів у сучасному кіно, театрі та перформативному мистецтві.

До участі у конгресі долучився директор Науково-дослідного інституту селянства та вивчення аграрної історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького професор Сергій Корновенко.

У своєму виступі на PANEL 29 UKRAINA «REWOLUCYJNA» «Новітня концепція селянської революції 1902 – 1933 рр. в Україні: забуті джерела українського національного історико-аграрного наративу початку ХХ ст.» він поділився останніми результатами спільного з Наталією Ковальовою дослідження.

Тема виступу, з одного боку, була присвячена новітній концепції селянської революції 1902 – 1933 рр. в Україні, а з іншого – забутим джерелам українського національного історико-аграрного наративу початку ХХ ст., що стосуються концептуального осмислення подій селянської революції в Україні на початку ХХ ст.

Зважаючи на це, у першій частині виступу Сергій Корновенко тезово окреслив сутність новітньої концепції селянської революції 1902 – 1933 рр. в Україні, у другій зупинився на посутньому з’ясуванні українського національного історико-аграрного наративу початку ХХ ст., що стосується концептуального осмислення подій селянської революції в Україні на початку ХХ ст.

Він звернув увагу на те, що за сучасних умов справедливої війни України за право бути собою, за українську ідентичність зростає роль і значення не просто історії, а власне українського національного історичного наративу. Насамперед повернення із забуття до широкого наукового обігу як українських інтелектуалів, так й їх інтелектуального продукту.

Історично склалося так, що українська національна історична наука стала жертвою лещат радянського тоталітаризму кінця 1920-х – початку 1950-х рр. Фізичне винищення науковців, перекручення та забуття їхнього доробку, започатковане радянським тоталітаризмом кінця 1920-х – початку 1950-х рр., мало місце і у наступні десятиліття радянської історії.

Результатом багатодесятилітнього фізичного та інтелектуального нищення стало те, що лише у першій чверті ХХІ ст. в українському академічному просторі окреслилася тенденція до концептуального осмислення селянської революції першої третини ХХ ст., повернення з забуття інтелектуальної спадщини Є. Чикаленка, М. Туган-Барановського, Д. Донцова, О. Мицюка та інших дослідників.

Сучасна концепція селянської революції 1902 – 1933 рр. в Україні стала результатом інтелектуальної творчої діяльності представників черкаської наукової школи істориків-аграрників професора Анатолія Морозова, а також черкаських істориків-аграрників, колективу у Науково-дослідного інституту селянства та вивчення аграрної історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Її теоретичний зміст представлено у напрацюваннях Сергія Корновенка, Олени Герасименко, Олени Абразумової, Наталії Ковальової, Ігоря Фаренія, Юлії Пасічної, Андрія Берестового та інших авторів.

Зокрема, її зміст викладено у п. 3.2 колективної монографії С. Корновенка та Н. Ковальової «Селянська революція в Україні (1902 – 1933 рр.): еволюція та варіативність концептуальних підходів у ХХ – на початку ХХІ ст.».

Обґрунтовано, що хронологічними межами селянської революції є 1902 – 1933 рр. Вибір нижньої хронологічної межі – 1902 р. – зумовлено появою якісно нового типу селянина та його бунтарськими, революційними діями. Вибір верхньої хронологічної межі – 1933 р. – такими факторами: 1) поява нового суб’єкта аграрної історії – колгоспно-радгоспного селянина, який витіснив селянина-ідеомана; 2) трансформація правового статусу українських селян-колгоспників фактично до становища кріпосних як результат перемоги міста над селом, а більшовиків над селянами; 3) фізичне винищення селян-ідеоманів, які не вписувалися в систему пролетарської держави, шляхом насадження радгоспно-колгоспної системи, державної політики хлібозаготівель, фіскальної політики, унаслідок Голодомору 1932 – 1933 рр.

У розвитку селянської революції в Україні виокремлено три періоди: 1) 1902 – 1917 рр.; 2) 1917 – 1921 рр.; 3) 1921 – 1933 рр. Кожен з цих періодів розподілено на підперіоди, зумовлені специфікою перебігу селянської революції. На першому етапі – 1902 – 1917 рр. – селянська революція відбувалася у межах Російської імперії (однієї політичної моделі). У цьому хронологічному проміжку виокремлено такі підперіоди: а) 1902 – 1904 рр.; б) 1905 – 1907 рр.; в) 1907 – 1914 рр.; г) 1914 – 1917 рр.

На третьому етапі – 1921 – 1933 рр. – селянська революція розгорталася за умов становлення і розвитку радянської моделі державності. У цьому періоді виокремлено два підперіоди: перший – 1921 – 1928 рр.; другий – 1929 – 1933 рр. На завершальному етапі селянської революції (1929 – 1933 рр.) на селі формується новий тип селянина, який витісняє селянина-ідеомана, – колгоспно-радгоспний селянин, сформований у новому радянському ідейно-інтелектуальному полі.

Запропоноване сучасне концептуальне розуміння селянської революції 1902 – 1933 рр. в Україні ґрунтується також і на інтелектуальній спадщині Є. Чикаленка, М. Туган-Барановського, Д. Донцова, О. Мицюка та інших дослідників, яку є достатньо підстав ідентифікувати як український національний історико-аграрний наратив концепції селянської революції, розроблений на початку ХХ ст. Він заслуговує на повернення з забуття.

Окреслимо ключові ідеологеми концепцій селянської революції в Україні Є. Чикаленка, М. Туган-Барановського, Д. Донцова, О. Мицюка.

Основні компоненти чикаленківської концепції селянської революції умовно зводяться до таких положень.

Перше. Є. Чикаленком селянську революцію в Україні хронологічно окреслено 1905 – 1907 рр., 1917 – 1920 та 1922 рр. Запропоновано поняттєвий апарат на позначення селянської революції: «аграрні розрухи», «селянські розрухи», «Жакерія».

Друге. Передумови селянської революції – нелінійні трансформації, яких зазнав пореформений селянський світ у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Третє. Соціальна структура селянства. Формування нового селянина – Актора історії, будівничого української національної державності, активного суб’єкта революційної боротьби, суспільно-політична поведінка якого визначала прийняття тих чи інших проурядових аграрних ініціатив.

Четверте. Узагальнений образ українського селянства, його характерні риси та особливості.

П’яте. Форми та різновиди, об’єкти селянської революційної боротьби, динаміка їх реалізації.

Шосте. Ідеологія селянської революції, ідеали селянства, його настрої та динаміка їх змін.

Сьоме. Формула завершення селянської революції, яка передбачала як задоволення прагнень і устремлінь селянства, так і створювала передумови для інтенсивного розвитку сільського господарства як складника економіки – фундамента української національної моделі державності.

Основні положення концепції селянської революції М. Туган-Барановського умовно можна звести до таких сентенцій.

Перше. Причини селянської революції були закладені недосконалістю проведення Великої реформи 1861 р., нелінійними трансформаціями селянського світу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Друге, у селянстві вбачав окремішній світ, відмінний від пролетарського; світ, який не сприймав соціалістичних ідей; світ, цінностями якого є індивідуалізм, любов до своєї землі, одноосібне володіння своїм господарством; селянство – активний суб’єкт тогочасних соціально-економічних і суспільно-політичних трансформацій.

Третє, українське селянство відмінне від російського розмірами і формами землеволодіння/землекористування, статками, ментальністю тощо.

Четверте. Мета селянської революції – розширення селянського землеволодіння шляхом ліквідації великого землеволодіння.

П’яте. Соціально-політичний характер революції відкрив широке вікно соціальних можливостей для селянства; селянська демократія, заснована на кооперованих індивідуальних селянських господарствах – перспективна суспільно-політична та соціально-економічна державницька модель.

Донцовська концепція Української революції 1917 – 1921 рр. є селяноцентричною. Автор ідентифікував її як соціально-політичне явище селянського характеру. Причиною революції стала сукупність факторів, пов’язаних із незавершеністю і недосконалістю Великої реформи 1861 р. Українська революція 1917 – 1921 рр. – продовження селянської революції, започаткованої селянами Полтавської та Харківської губерній у 1902 р. Селянський характер революції зумовлено тим, що тогочасне українське селянство – Актор нації, селянська демократія – ідеальна суспільно-політична та соціально-економічна модель національної державності.

Основними змістовими компонентами концепції селянської революції О. Мицюка є такі.

По-перше, ним визначено причини, привід, рушійні сили, мету селянської революції.

По-друге, розкрито ідеологічні, психо-емоційні підстави селянської революційної боротьби.

По-третє, визначено нижню хронологічну межу селянської революції – 1902 р. Етапи селянської революції: 1902 р., 1905 – 1906 рр., 1917 р. і наступні роки (є згадки про події 1921 р.). Із зрозумілих та об’єктивних причин автором не відображено верхньої хронологічної межі.

По-четверте, революція носила селянський характер, оскільки її активним учасником було селянство.

По-п’яте, селянська революція – ключова масштабна подія початку ХХ ст. у Російській імперії, першопричина проурядових аграрних ініціатив, падіння імперії Романових, захисна реакція селянства.

По-шосте, систематизовано і конкретизовано форми селянської революційної боротьби.

По-сьоме, подано узагальнений образ принципових рис селянства як Актора, ідеологію, політичну культуру селянства.

По-восьме, розкрито самоорганізаційний і державотворчий потенціал селянства.

Отже, кожний з чотирьох авторів висвітлив концепцію селянської революції, керуючись власним досвідом: Є. Чикаленко – як великий землевласник і друг селян, М. Туган-Барановський та Д. Донцов – як науковці, дотичні у певний час до діяльності українських урядів і політичних партій, а О. Мицюк – як один із ідеологів земельної політики УНР. Їхні праці створені під впливом активної фази селянської революції й у них зафіксовано різні компоненти цього багатовимірного соціально-політичного явища.

Незважаючи на певні відмінності у поглядах українських інтелектуалів на різні складники селянської революції початку ХХ ст., спільною рисою їх концепцій виступала селяноцентричність, визнання селянства самостійним Актором історичного розвитку, творцем української державності.

Джерело: http://ndis.cdu.edu.ua/ 

• Попередня
• Наступна