25 квітня відбулося засідання генеалогічної та літературної студії на тему «Чеченські війни: паралелі та досвід для України», що пройшло у змішаному форматі, який дозволив висловитися всім бажаючим, адже тема є надзвичайно актуальною й викликала підвищений інтерес.

Після вступного слова керівниці студії, кандидатки історичних наук,  доцентки Лариси Лисиці та в.о. голови студії Василя Лук’яниці засідання своєю доповіддю «Ескалація конфлікту Першої чеченської війни: хронологія подій» відкрив студент 1-А курсу Назар Третяк. Він наголосив, що росія як правонаступниця СРСР намагалася максимально поширити свою владу на його колишні території, передусім Чечню, що була суб'єктом РРФСР. Із цією метою росіяни влаштували транспортну блокаду, розпалювали внутрішні конфлікти, але зрештою все-таки змушені були збройно підтримати осетинів у конфлікті з інгушами у вересні 1994 р., провокуючи солідарних з останніми чеченців. При цьому обстріли чеченських міст почалися ще за 2 місяці до оголошення «військової операції» президентом рф Б. Єльциним.

«Ідеологію чеченців напередодні та під час Другої чеченської війни» розглядала у своїй доповіді студентка 2-Б курсу Єлизавета Боровик. Вона виділила чинники розпалювання конфлікту після розпаду СРСР та різкого зламу на користь демократії, а також зауважила, що після Першої чеченської війни зростало занепокоєння міжнародної спільноти ісламським екстремізмом. Водночас у самій Чечні падіння впливу лібералів сприяло зростанню опозиції «польових командирів», що сповідували ідеологію джихаду. У ході Другої чеченської війни це зумовило позиціонування Чечні в Конституції 2002 р. як ісламської республіки. Доповідачка наголосила, що відтоді ісламсько-релігійний чинник у російсько-чеченському конфлікті замінив сепаратистський.

Студент 1-А курсу Ростислав Малий розглянув тему «Друга чеченська війна: хронологія подій та наслідки», вказавши, що на тлі політичної й економічної кризи в росії в 1999 р. їй потрібна була «маленька переможна війна». Доповідач виділив кілька фаз Другої чеченської війни: підготовчу (серпень – вересень 1999 р.), регулярну (жовтень 1999 р. – лютий 2000 р.), партизанську (березень 2000 р. – квітень 2009 р.). Висвітливши хід бойових дій, він підкреслив, що після оголошення рф про завершення «контртерористичної операції» Хасав’юртівські угоди були фактично розірвані, а незалежна Чеченська Республіка Ічкерія – ліквідована.

Студент 1-А курсу Дмитро Бічуль виступив із темою «Роль ООН та її агенцій у реагуванні на конфлікт у Чечні», зазначивши, що Перша чеченська війна залишилася поза увагою Організації Об'єднаних Націй, тоді як під час Другої її Генеральна Асамблея все-таки ухвалила резолюцію про врегулювання конфлікту. Однак втручання у війну чи принаймні ефективних санкцій проти росії так і не було здійснено, оскільки ООН не трактувала події в Чечні як міжнародний конфлікт. Разом із тим, як наголосив доповідач, попри практичну бездіяльність ООН у політичному плані, її організації – ЮНІСЕФ та ін. – надавали суттєву гуманітарну допомогу чеченцям.

Студент 3-Б курсу Василь Лук’яниця розповів про інформаційну війну та міжнародну реакцію на початок Другої чеченської війни, зауваживши, що саме тоді росіянами вперше було застосовано тотальну пропаганду з абсолютним підпорядкуванням усіх ЗМІ урядовій лінії: твердженню, що всі чеченці – терористи і є загрозою, яку слід ліквідувати. Натомість так само вперше ЄС негативно зреагував на дії росії, чинячи тиск на неї з метою поновлення переговорів, запровадивши незначні економічні санкції і змусивши допустити в Чечню місію ОБСЄ. Проте доповідач підкреслив, що це були напівзаходи, котрі фактично зійшли нанівець після резонансних терактів у 2002 і 2004 рр. Так само тільки незначна частина українських політиків, медіа й суспільства гостро засудили вторгнення в Чечню, тоді як більшість поставилися до нього індиферентно. Зрештою, світ та Україна здебільшого пасивно спостерігали за інкорпорацією Чечні в рф.

Надзвичайно цікавими були аналогії, які провів студент 1-А курсу Владлен Павлов між російсько-чеченськими та російсько-українською війнами. Так, обидва народи – чеченці й українці – мають давню історію спротиву імперським зазіханням росії; у Чечні росіяни також влаштовували депортації, чистки й голодомори; так само залучали колаборантів, дестабілізували ситуацію і зрештою вводили регулярні війська; під час Першої чеченської війни бомбили авіа- та військові бази, як на початку повномасштабного вторгнення в Україну, не змогли захопити «Грозний за 3 дні» і не зважали на російськомовне населення, яке нібито прийшли «захищати»; неодмінним складовими російської агресії були терор над мирними жителями та гібридна війна.

З доповіддю «Роль чеченців у війні росії проти України» виступила студентка 1-А курсу Марія Найдан, зазначивши, що участь чеченців у війні на тому чи іншому боці залежить передусім від особистих мотивів і неприпустимо ототожнювати всіх чеченців із кадирівцями. Вона також зауважила, що на боці росії уродженці Чечні виступають як офіційно (у складі МВС та ФСБ), так і неофіційно (як диверсанти), причому останні з'явилися на Донбасі ще в 2014 р. Проте - наголосила доповідачка- більшість чеченців підтримають боротьбу України, а чимало їх пліч-о-пліч із українцями захищає нашу державу. Вони сформували батальйони імені Джохара Дудаєва та Шейха Мансура в 2014 р., входять до батальйону імені Номана Челебіджіхана, що виник у 2015 р., а також до батальйону Спеціального призначення, що оформився в 2022 р. Нині відбувається формування ще одного чеченського батальйону на підтримку України.

Після всіх доповідей відбулася плідна дискусія про контроверсійність терактів «із чеченським слідом»; етноніми та топоніми, пов’язані з Чечнею; неприпустимо мляву реакцію міжнародного співтовариства на звірства росіян у Чечні; ментальну спорідненість чеченців та українців як свободолюбних народів із багатою історією.

Завершили засідання, що відбувалося за традиційним дружнім чаюванням, обговоренням перспектив подальшої роботи студії та планів на наступний навчальний рік.

 Василь Лук’яниця, студент 3-Б курсу

 

• Попередня
• Наступна