Hовини

Снимок экрана 2022-11-28 в 08.43.58

Історична ментальність

24 лютого 2022 року ввійшло в історію України як початок великої трагедії українського народу й, одночасно, своєрідної спокути російського агресора, який здаватиме іспит сильнішому за духом супротивнику. Гібридна війна стала конвенційною, але не втратила первинної сутності.

Історична правда на боці українців, які своїм подвигом боронять життя, волю, державу, а також європейські цінності. Збройне протистояння, що триває десятий місяць поспіль, засвідчило цікавий факт: на ментальному рівні росія погано знає Україну, а євроатлантичний Захід – росію.

Власне тому москва виявилася світоглядно не готовою до такого відчайдушного спротиву українців, а окремі західні союзники намагаються знайти порозуміння з кремлем, причому навіть тоді, коли стало очевидно, що той неспроможний на каяття, примирення та порозуміння. Напевне пошуком цього недоречного компромісу можна пояснити цьогорічне рішення Нобелівського комітету про одночасне присвоєння премії миру представникам України, білорусі, росії.

Війна змінила українців. До своїх внутрішніх опонентів вони ставляться толерантно, адже в такий спосіб бережуть і зміцнюють єдність країни. Це виглядає дещо незвично, хоча достатньо переконливо. Інколи навіть складається враження, що москва втратила будь-який вплив на Україну. Але це не зовсім так, бо, залучаючи своїх агентів по всьому світу, вона все ще розраховує на реванш. Та й вплив щедро профінансованої пропаганди на масову свідомість не варто недооцінювати. Згадаймо, як перед війною кремлівський диктатор читав «змістовні» публічні лекції, у яких наголошував на єдності (по суті квазі-єдності) українського та російського народів. Через фальшивість своїх тез переконати людей йому не вдалося. Вийшло так, що «міжетнічна цілісність» народів на московський лад була добре задекларована, але лицемірність намірів не дала змоги обґрунтувати її ні в царині історії, ні мови (зокрема й сленгу), ні культури, ні, як ми вже мали нагоду переконатися, релігійних вірувань.

Як справедливо зазначає американський історик Тімоті Снайдер, війна справді перемінила українську націю та державу, але не на користь росії. Навпаки, вона посилила європейські устремління людей, зокрема їхнє прагнення зробити Україну членом ЄС і НАТО. Ці зусилля набули конкретних обрисів. Лишається додати, що в таку стратегію органічно вписується національний рух кримських татар, лідери якого ще в совєтські часи заявляли про свій європейський вибір. І це логічно, адже Європа й сама Україна – це передусім не союзи та блоки, а цінності.

Тож у побажанні українцям Перемоги цілком доречно буде пригадати слова письменника Миколи Хвильового, датовані далекими 1920-ми роками: «Ви питаєте, яка Європа? Беріть, яку хочете: минулу чи сучасну, буржуазну чи пролетарську, вічну чи мінливу… Європа – це європейський інтелігент у найкращому розумінні цього слова».

Юрій Присяжнюк