Hовини

Історична ментальність

Уже з дитинства українці пізнають красу обрядовості народного християнства (народного православ’я). А ось у лиху годину більше уваги звертають на канонічні символи віри, передусім Старий і Новий Завіт. Коли Президент України В. Зеленський оцінює героїчний спротив нашого народу російському агресору, він свідомо каже про водорозділ між добром і злом саме в християнському (Біблійному) значенні. У такому ж сенсі ми розуміємо слова Т. Шевченка «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!..»

Задля вузько політичних цілей, пропагандистських намірів, тим більше – з метою масового вбивства братів і сестер у Христі, Ім’я і Слово Боже використовувати неприпустимо. Усе ж трапляється, що «лукаві люде», буває і в рясах, із позолоченими хрестами на грудях, публічно виправдовують російське широкомасштабне вторгнення. Вони умисно уникають слів «агресія», «війна», «депортація», при цьому не втомлюються цинічно заявляти про так звану «церковну єдність», хоча обман їхній очевидний, бо не Всевишнім ті промови благословенні.

Проблема спекуляцій на темі єдності відома давно, як і гідна відповідь на них. Переповідають, що уславлений козацький полковник Іван Богун, коли вперше зустрівся з московськими послами напередодні Переяславської ради 1654 р., так оцінив своїх нових знайомців: «Мені казали, що вони такі ж православні як і я, – мені здалося, що вони навіть не християни».

З цього ж приводу сучасна історикиня Н. Яковенко пише про феномен «одновірних москалів» так: «…Це ніби істоти з іншої планети, засадничо відчужені від українців. …Прихована опозиційність (до них) завжди жила в підсвідомості (людей), хоча ніколи офіційно не декларувалася…».

Українці, як християни, визнають усе, чого навчав Спаситель Ісус Христос. Більшість із них належить до православної релігійної спільноти. Це і традиція, і реалії сьогодення, а для самих людей – чільний духовний, ідейний і світоглядний орієнтир. З вірою в Бога, сповідуючи правду, а не брехню й лукавство, вони, словами І. Франка, творять і боронять свою державу («суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя»). Важливо, що задля цієї високої мети багато ієрархів і звичайних вірян готові долати історично сформовані конфесійні розбіжності, гуртуватися на духовному та національному ґрунті.

Загалом же неупереджений аналіз досвіду цивілізованих народів, поглядів авторитетних церковних діячів і визнаних інтелектуалів, власне конфесійної ситуації в сучасній Україні переконує нас у наступному – українці потребують єднання навколо найвищих сакральних цінностей – віри в Господа Бога й любові до України.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Юрій Присяжнюк