В Україні бути патріотом – це передусім бути українцем, стверджуватися вільною, орієнтованою на примат національної державності людиною, а в умовах російської агресії – усіма силами боронити рідну землю, щоб вистояти й… бути!

Ранньомодерну добу ХVІ–ХVІІІ ст. ми називаємо козацькою, вдумаймося – цілу епоху так іменуємо! Утім, цими трьома століттями козацтво не завершило своєї історичної місії. Його дотепер репрезентують вольності (які відбиває світогляд «без хлопа і пана»), що помітно в манерах поведінки, формах господарювання, політичній культурі людей. При цьому ментально козак / українець відрізняється від нинішнього «малороса» щонайменше двома ознаками: по-перше, духовне й національне він поціновує вище соціально-побутового («шлункового патріотизму»); по-друге, для нього найбільшим критерієм українськості була і є держава.

Змагання між пріоритетом свободи й схильністю йти на компроміс задля виживання і «процвітання» тривають досі. У цьому контексті слушними будуть такі міркування: у ХVIII ст. українське козацтво втратило дух свободи, «лягло під росію» на кілька століть. Чому так довго москва пануватиме? У сприйнятті українцями росіян завше буде присутнє (нав’язане, зокрема й через шкільні підручники), так би мовити, «більше зло» – колись тевтони, монголи, потім турецькі орди, польські шляхтичі, Наполеон, Гітлер, американський «імперіалізм», український «буржуазний націоналізм». Сусід-московіт до цього переліку ніколи не потраплятиме. Тож цьому «невидимому», підступному ворогу українці програватимуть насамперед ментально, інтелектуально, інформаційно.

Чим же унікальний козацький дух? Геніально на це питання відповів М. Гоголь: «…Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, діти люблять батька й матір, та це не те: і звір любить свою дитину. Але поріднитися душею, а не по крові, може лише людина… Ні, пани-браття, так любити, як козацька душа, – любити не лише розумом чи ще чим, а всім, що дав тобі Бог і що… є в тобі… ні, так любити ніхто не зможе!» Отож, сила українства в неповторному відчуванні й поцінуванні свободи, а слабкість – у їхній утраті. Нівечити ж той на диво самобутній внутрішній світ, крім жорстокого й цинічного сусіда-загарбника, може ще багато що – кар’єра, бізнес, статки, побутовий комфорт, навіть безвіз до країн ЄС і любов до рідні, якщо вони викликають заздрість, посилюють егоїзм і чванство. І тоді настає сумновідома руїна.

Сьогодні суспільний інтерес до козацької спадщини зростає і це природно, але спроби відродження традицій містять певні пастки. Скажімо, козакування люди інколи розуміють як «низову вольницю», тоді як кожному побратиму належало б більше дбати про національну єдність та державну безпеку України, а ще вчитися, мудрішати, берегти шляхетську гідність.

Юрій Присяжнюк

• Попередня
• Наступна