Hовини
Учениця 9-А класу Черкаської міської гімназії №31 Вероніка Дмитрик перемогла у відбірному міському етапі конкурсу Малої академії наук України (секція історія України). Цим успіхом юна дослідниця завдячує науковому керівнику Юрію Присяжнюку — учителю історії цієї гімназії, професору Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, доктору історичних наук. Тема наукового пошуку «Покоління українців 1980-их років: час і люди». У редакції газети «Черкаський край» конкурсантка та її наставник поділилися деталями своєї співпраці.

У такому конкурсі я брала участь уперше, — зізналася Вероніка Дмитрик. — Передусім із цікавості та задля саморозвитку. Із восьмого класу нас почав навчати історії новий учитель, Юрій Петрович Присяжнюк. Він і зацікавив предметом. Тому вже в дев’ятому класі під його керівництвом вирішила взяти участь у конкурсі МАН. Активна стадія дослідження тривала впродовж двох місяців. Ми провели опитування й опрацювали три десятки анкет: якусь половину я сама, а в чомусь мені допомагав науковий керівник. Респондентами стали мої батьки, родичі, учителі. Ми опитували їх про молодість, що припала на 1980-ті роки: які в них були уподобання, пріоритети, загалом про спосіб життя та рівень добробуту в той час.


— Що дізналися цікавого з цих анкет?
— Я довідалася про світоглядні стереотипи, про те, як ці люди тоді мислили. Адже представники того покоління зараз — це дорослі чоловіки й жінки, деякі з них перебувають при владі, на відповідальних посадах. Особливо важливо було дізнатися, як вони жили й до чого прагнули, як це в подальшому вплинуло на нашу державу.
— Вероніко, Ви народилися в 2007-му й представляєте вже наступну генерацію українців. Чи відчули різницю світогляду поколінь?
— Так, звичайно. Зараз у людей більш розширені уявлення й пріоритети. Проведений аналіз засвідчив, що в юнаків і дівчат 1980-их переважали соціальні запити про рівень добробуту, спосіб життя. То була інша країна, а в молоді — інші мрії.
— Юрію Петровичу, — звертаємося до наукового керівника, — чому ви обрали саме 1980-ті роки?
— Це ж моє покоління, — ностальгічно зазначає Юрій Присяжнюк. — Якщо говорити серйозніше, то молодь 1980-их
сьогодні — це українці віком 45-60 років: зріле покоління, яке несе відповідальність за країну, державу, її безпеку та майбутнє. Нас цікавило, яким воно ввійшло в сучасну добу, що дотепер рясніє багатьма викликами. Використання переваг усної історії дало можливість Вероніці залучити до аналізу проблеми ексклюзивні історичні факти. Так, ми насправді дійшли висновків, що покоління 1980-их (молодь 17-30 років того періоду) переважно було орієнтоване на соціальні стандарти життя. Це стало однією з причин того, що вікопомні події 1991-го, які завершилися здобуттям Україною державної незалежності, пройшли без її активної участі. Винятком стали романтизовані боротьбою за самостійність України групи студентів, які на рубежі 1980-1990-их навчалися в Київському університеті імені Тараса Шевченка та деяких інших закладах вищої освіти.
Загалом ця пізня совєтська доба, що перейшла, на жаль, у постсовєтську (могла перейти в іншу), спричинила багато труднощів, які пережила й нині переживає українська спільнота. Криза та крах комуністичного режиму, перший досвід ринкових перетворень у економіці, пробудження національної свідомості — ці та інші інновації, які чекали на людей у недалекому майбутньому, гальмувалися світоглядною невизначеністю, загальною життєвою розчарованістю. А ще синдром непопулярної Афганської війни та жахливої Чорнобильської катастрофи. Глибоко не задумуючись над цими проблемами, більшість юнаків і дів­чат мимоволі визначала ними траєкторію свого життя, водночас засвоювала перший досвід ринково-прагматичного стилю поведінки, що додатково приваблює нас у цій темі.
Ще один цікавий висновок у тому, що це було останнє сільське покоління українців. У широкому значенні саме 1980-ті стали періодом, коли урбанізація в українському суспільстві призвела до незворотного руйнування традиційного (колгоспного) укладу села. Особливістю цього процесу було те, що тоді мало ще хто розумів його масштаби й, так би мовити, історичні наслідки. Своєрідним маскуванням цієї руйнації стала та обставина, що молодь масово виїздила в міста, але зв’язків із малою батьківщиною не втрачала. Моє покоління підтримувало село постійними приїздами, повсякчасною допомогою батькам у сільськогосподарських роботах. Отже, це вже було урбанізоване покоління, але значною мірою ще сільське. У багатьох відношеннях воно переломне і його важко охарактеризувати однозначно. На Заході його називають поколінням Х (ікс).
А тут ще за останнє десятиліття — цифрова революція, коли докорінно змінилося суспільство, яке прийнято називати інформаційним. Отож, поколінню 1980-их фактично довелося жити в кількох епохах.
— Чи впоралася Вероніка з науковими завданнями? Їй же цього року виповнюється лише п’ятнадцять…
— Безумовно, перші кроки в науці Вероніці вдалися, хоча попервах було складно. Головне, що вона збагнула внутрішню гармонію й логіку наукового тексту. Щодо самої роботи, то деякі свідчення виявилися справді ексклюзивними, яких ні в архівах, ні в літературі не знайдеш. Це дало змогу претендувати на наукову новизну, належно обґрунтовані висновки. Результати дослідження плануємо опублікувати у фаховому збірнику.

Розпитувала Тетяна КАЛИНОВСЬКА

 

Джерело: http://kray.ck.ua/suspilstvo/aktualno/item/24585-yuna-cherkaschanka-doslidzhue-pokolinnya-1980-ih#.Yf1u3YRR3IV