Кореспонденти «18000» поцікавилися, як працює Трипільська експедиція Інституту археології Національної академії наук України, де проходять практику майбутні історики та археологи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
Їдучи рівною асфальтованою дорогою з сучасною розміткою, навіть не припускала, що неподалік, за лісосмугою у соняшниковому полі, історики досліджують гігантське поселення трипільців. Під метровим шаром родючого ґрунту — історія, якій понад шість тисяч років. Глиняні будинки, майстерні, посуд — епоху мідно-кам’яного віку приховують землі Черкащини. Попри понад сторічні дослідження, трипільська цивілізація дотепер має загадки. Деякі з них для «18000» розкрили київські та черкаські науковці.
Та щоб потрапити на те саме поле, де працюють археологи, спершу ознайомтеся з інструктажем від керівника розкопок — старшого наукового співробітника відділу археології неоліту та бронзового віку, кандидата історичних наук Інституту археології Національної академії наук України Едуарда Овчиннікова:
— Дивіться постійно під ноги, будь ласка. Перед тим, як зробити крок, дивіться, щоб не затоптати скупчення кісток, знаряддя праці. Тут усюди кілочки й підпірки, які тримають накриття. Уважно, щоб не спіткнутися. Стійте подалі від краю розкопу, тому що може обвалитися ґрунт. А там, де вже розчищено, по центру розкопу, взагалі не можна перебувати!
Поле, яке приховує поселення шести тисяч років
Сонце припікає ніс і плечі, б’є в очі, стоячи майже в зеніті. В автівці з кондиціонером літо здавалося не таким пекучим. Нас з оператором обабіч дороги у світлому вбранні, як орієнтир, чекає кандидат історичних наук, директор ННІ міжнародних відносин, історії та філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Андрій Касян. Легка теніска, штани, заправлені в чоботи, голову прикриває від сонця панамка-дзвоник.
— Ви на голову щось брали? — запитує він мене. — І ноги поколете, кросівки теж будуть брудні.
Завбачливо накидаю на себе сорочку, а решта, що ж, засмагатиме. З узбіччя спершу ховаємося у зелені, що дихає теплом, пробираємося крізь лісосмугу й опиняємося серед колосся. Невеликий жовтий клаптик землі продовжують зелені соняхи, з-поміж них видніється експедиція.
Ґрунт на місці розкопок за місяць археологічних робіт став яскраво-жовтим. Над об’єктом стоїть імпровізований навіс із затінювальної зеленої сітки. З висоти він як пазл, який дещо не вписується в картину зеленого поля. Лише вітер, який шарудить листям соняхів і розвіває сорочки істориків, додає руху цьому місцю. Люди ж працюють: навприсідки, на колінах, сидячи, підібравши під себе ноги. Підійшовши до команди зовсім близько, чути енергійний трек Леді Гаги з портативної колонки. Андрій Касян повертається до роботи, а Едуард Овчинніков після інструктажу починає:
— Тут відбуваються археологічні розкопки. Працює Трипільська експедиція Інституту археології Національної академії наук України. Це найбільше у світі трипільське поселення доби мідно-кам’яного віку, або енеоліту, — «Тальянки». Як ми їх називаємо — поселення‐гігант. Його площа становить 350 гектарів, — каже археолог.
Цього літа науковці зосередилися на розкопках великого нестандартного житла, яке у півтора раза більше за традиційне, та території навколо нього. Обрали споруду за допомогою геомагнітного плану, що створили у 2011–2012 роках їхні колеги з Німецького інституту археології. Цей план унікальний тим, що на ньому ще до розкопок були помітні геомагнітні аномалії – колишні житла трипільців, вулиці, ціле селище. Геофізикам вдалося показати те, що перебуває під землею, завдяки матеріалу, з якого зводили житла трипільці.
— Трипільські будинки робили на дерев’яній основі з глини, яка мала велику домішку залізистих сполук. І через це залізо, яке накопичилося в будівельній глині, утворюється аномалія, — пояснює Едуард Вікторович. — Це наші трипільські поселення. Вони мають таку чітку структуру, яка одразу проявляється. Це надзвичайно цікаво.
У секторі, де нині працюють історики-археологи, розкопки відбуваються вперше, хоча це поселення досліджують уже 45 років. Едуард Овчинніков працює у Тальянках з 2016‐го. Науковець каже, що планування в житлах трипільців — стандартизоване, тому знає, чого можна очікувати під час розкопок. Це — посуд, знаряддя праці, елементи колишньої печі. Звісно, оселі й те, що в них зберігали трипільці, у зруйнованому стані. Та завдяки уламкам вдається визначати й реконструювати побут мешканців цього району.
— Ми заглибилися на 70–80 сантиметрів і вже досягли рівня давнього трипільського горизонту. Нижче опускатимемося лише в тому разі, якщо побачимо заглиблення, зроблене самими трипільцями. А це може бути ще 30–50 сантиметрів, — пояснює Едуард Овчинніков.
Чому археологи працюють із половиною пляшки Coca-Cola
Під накриттям по один бік розкопу рядочком працюють студенти-історики з Черкаського національного університету, по інший — науковці Національної академії наук і молоді спеціалісти Києво-Могилянської академії. У центрі ж нікого, бо тут скарб — це вже «піднята» із землі історія – видніються залишки рудої глини. Саме їх день за днем «проявляють» члени експедиції.
З-поміж рожевих, білих, синіх кепок і хустинок помітний камуфляжний капелюх. Його власник сидить на маленькому туристичному килимку й водить щіткою для фарбування по розвалинах трипільців, що ледь-ледь видніються із землі. Сашко разом зі своїми одногрупниками працює тут дев’ятий день, завтра — останній у межах археологічної практики.
— Я розчищаю ділянку будинку, точніше залишки, що від нього залишилися. Кельмою вичищаю ґрунт, щіточкою зачищаю «коридори», які тут є, або археологічні фрагменти, ніж — для того, щоб розкопувати місця, до яких важко дістатися, — каже Олександр. — Це складна робота в плані чіткості: виділити кожен фрагмент досить складно — «ювелірна» робота.
Сашко зізнається, що лопатою з початку практики йому працювалося краще. Тут же більше сил забирає спека. Молодь працює мовчки.
— Спочатку було не до вподоби, бо колупатися в ґрунті нелегко, а потім, коли колеги з досвідом розповіли, що тут знаходили кераміку від глечиків, крем’яні інструменти праці — ножі, то це сильно зацікавлює. З’являється азарт, хочеться якомога глибше викопати, знайти той артефакт і показати його нашим дослідникам, — розповідає студент.
Для мене ж навіть набір із ручних щіток, щіточок для фарбування, щіток для прибирання, кельми, ножів, лопаток і лопат, сапок і сокирок, які лежать на місці розкопки, вже дивина, а вміти ними вправно користуватися – поготів. Біля робочих місць помічаю ще й металеві ложки різних розмірів, пів пляшки з‐під Coca-Cola обрізаної, як совок. Зроблені власноруч інструменти, як з’ясувалося, зручніші в роботі за ті, що вже існують. І пляшка не інакша ніж з-під газованого напою — пластик має бути цупкий.
Чергові п’ятдесят хвилин роботи збігли, студентів гукають на перерву. Ця удвічі довша за інші — двадцять хвилин — з восьмої ранку всі встигли зголодніти. Лишається година і, близько другої дня, коли сонце стане зовсім суворим, дослідники збиратимуться у табір.
Джерело: cdu.edu.ua
Сайт Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького