Напередодні Дня Незалежності України ми звернулися до наших студентів з проханням розказати, що для них, молодих людей, народжених у ХХІ столітті, означає Незалежність України. Ці погляди і думки особливо важливі в умовах російсько-української війни – тривалої народної війни за незалежність і суверенітет України, війни за цивілізаційний вибір. Адже Україна відстоює свою приналежність до європейської цивілізації і водночас – ті засадничі цінності, права і свободи, що лежать в основі Західного світу. Як молодь, що у майбутньому увійде до когорти інтелектуальної еліти України і буде розбудовувати нашу державу, бачить свою роль і місце у цих процесах? Нам важлива думка кожного.

Допис студента 4 курсу спеціальності 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» Дмитра Погрібного.

«Незалежність нашої держави, на мою думку, повинна мати такий вигляд: країна самостійно обирає свій шлях; спроможна незалежно від інших сусідніх держав обирати партнерів і міжнародні вектори розвитку. Незалежність – це, в першу чергу, висловлення своєї позиції на міжнародній арені без допомоги інших. Також, вважаю, що в теперішній час, справжня незалежність дуже потрібна нашій країні, оскільки проживати в де-юре незалежній країні, це ще не означає, що ми дійсно незалежні».

Допис студентки магістратури спеціальності 014 Середня освіта (Історія) Юлії Дзюри.

«Незалежність України для мене в іменах. Це тисячі людей, що творили і творять нашу історію. Ми століттями губили цвіт нації. Це відбувається і зараз в умовах російсько-української війни... Серед сотень тисяч прізвищ, серед усіх тих знайомих незнайомців ми відчуваємо, що вони рідні. Ми допомагаємо їм речами, ми приймаємо їх у своїх будинках, ми обіймаємо їх і нам не треба слів, щоб зрозуміти біль одне одного.

Ця єдність стала нашим щитом, відрадою та силою. Ми маємо різний вигляд, ми різні за віком, ми можемо говорити різними мовами, ми сповідуємо різні релігії, але нас об’єднує Україна та любов до неї.

Разом ми стаємо тим організмом, що б’ється в єдиному ритмі у всіх часових поясах та на всіх континентах, бо незалежність – це ми, а ми – це Україна».

Допис студента магістратури спеціальності 032 Історія та археологія Олександра Сопілко.

«Для мене, як і для кожного українця, незалежність це не просто слова, а те, за що боролись наші пращурі, як в кожну з епох відвойовували і втрачали цей дорогоцінний дар, який є не матеріальним і незримим, проте такий дорогий для кожного з нас, адже в нових реаліях життя ми зіткнулись із старим ворогом, що вже посягав на наші землі раніше і зараз настав саме той час, щоб показати всьому світу, що ми боремось за можливість вільно висловити власну думку, боремось за право совісті, можливість навести лад у власній державі. Адже незалежність – це свобода та суверенітет моєї держави».

Вірш студентки 3 курсу спеціальності 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» Анни Крохмальової.

І

Дитина вчить найперше слово.

Якою б мовою хотів?

Чи може рідною, солов'їною?

Чи може мовою катів?

 

Та мати журиться і виє.

В сльозах плескається земля.

«То мою доньку Україну

зжере московська змія?!»

 

А тато вчить Москву любити дуже,

що то найкращий друг, майже брат,

та треба меншим бути в дружбі.

А мати шепче: «То твій кат...».

 

ІІ

Росте дитина по годинах,

говорить змішано, але...

велика батька та провина,

що московиту зна мале.

 

В синцях красуня, вже й не плаче.

Ще й батько каже: «Так і треба!»

Московія та б’є й кінця не бачить,

кричить, що в цьому є потреба.

 

Збирає мати сили всі,

щоб утекти з дитиною далеко.

Побачила вона уві сні,

що стане донька її «калікою».

 

ІІІ

Темно, ніч на дворі,

тікають двоє: донька і мати.

В дорогу ведуть зорі,

нема ні плану в них, ні карти.

 

Стоїть хатина ціла, чиста.

Сховались двоє: донька і мати.

Позаду десь ідуть врочисто

Москва та дурінь-батько.

 

До хати стукають, вітаються.

Дівчата голосно кричать: «Геть!»

Та двері самі відчиняються,

летить в дівчат «букет»...

Допис студентки 4 курсу спеціальності 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» Іванни Капустинської.

«Наш дух, вигартуваний у боротьбі. Ми нація неймовірних людей. Я багато подорожую, тож маю сказати, що настільки працьовитих та щиро відкритих людей, як українців, немає ніде в світі.

Незалежність для мене – це свобода, свобода вибору того, ким ти хочеш бути та ким ти є. Незалежність – це поняття, яке поєднує 44 мільйони сердець та 603 700 км в єдине ціле.

Так, ми маємо проблеми, так, у нас тяжка історія сепарації та катувань росією, але ми сильні та НЕЗАЛЕЖНІ. І кожний новий завиток історії робить нашу державу та нас, кожного особисто, ще сильнішими, мудрішими та кращими. Але за усе доводиться платити. За всю довгу історію України ми платили багато чим: територіями, ресурсами, цінностями та культурою… людьми. Платили високу ціну звичайними долями людей, які бились за нашу Незалежність та свободу, за те, щоб зараз ви читали цей текст українською та розуміли кожне слово, за те, щоб в магазинах ви платили гривнею, за те, щоб культура та мистецтво процвітали та поширювалися світом. За Незалежність! За Україну!

Ліна Костенко писала: «а й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає пари, то будуть хмари».

Мені, як вимушеній переселенці, на другому кінці світу дуже відгукуються подібні речі. Українці – можуть знайти вихід будь-де: чи то проблема виживання в підвалах Маріуполя, чи нестача продовольства у Львові на вокзалах, чи то проходження регулярних маршрутів міського транспорту, чи розмови про зброю з вуст першої леді країни, чи присутність на мітингах за кордоном. Із будь-чим, ми, як нація, можемо впоратись.

І ми обов’язково впораємось, бо: «Життя переможе смерть, а світ – темряву», – як сказав В. О. Зеленський.

Допис студента 3 курсу спеціальності 032 Історія та археологія Василя Лук’яниці.

«Невдовзі виповнюється 31 рік з дня проголошення Акта незалежності нашої держави. Але ж ми не можемо сказати, що Україна існує лише цей 31 рік.

Обернімося й побачимо, що процеси націо- та державотворення тривали століттями, багато поколінь змінювалося один одним у плині віків, гартувався народ, який витримав випробування Часом і жорнами Історії. Піднесення й падіння, безліч мук і трохи радостей, незліченні жертви, відомі й безіменні герої, зрештою – ті, хто назавжди загубився в мороці невблаганного Хроноса. Проте все це мало сенс, мало наслідки, мало продовження – усе вело до цього моменту й до цього покоління.

Ми рідко обертаємося назад і водночас не бачимо нічого попереду – пелена невизначеності та розчарувань застилає майбуття. Однак ми тут, і ми тут не випадково й недарма: життя єдине, як і Батьківщина, і кожен покликаний прожити перше так, щоб зробити другу кращою. І тоді наша прекрасна земля стане ще прекраснішою, і ми не просто збережемо, а вдосконалимо її для прийдешніх поколінь.

Колесо історії крутитиметься далі, Хронос-Час стиратиме з пам’яті імена, але плоди благих намірів та діянь існуватимуть вічно. Завдяки їм ми й живемо нині в незалежній Україні, і тепер саме від нас залежить, як житимуть ті, хто будуть після. Трагедія виборення цієї незалежності століття за століттям торувала свій кривавий шлях. І події сучасності з усією невідворотністю змушують ще раз кинути погляд на скорботну стезю. Здається, українці приречені вічно нести тягар смутку та сліз на шляху до омріяної волі, самостійності, права безперешкодно розпоряджатися у власному домі – власній країні. Але цей тягар не спромігся зламати нас. Дух незламності живе в нашому народові. І коли нинішнє – вікопомне в майбутті – покоління, яке вже не пам’ятає нічого, крім доби незалежності, яке народилося незалежним, постало перед ворогом, котрий, як за минулих часів, намірився безцінну незалежність відібрати, воно з усією рішучістю й відвагою синів Вітчизни стало на її захист.

Опинившись на роздоріжжі, українці не звернули зі шляху важкого, скорботного, але того, котрий веде до справжньої волі. Маски знято, полуда спала – звір в обличчі путінської росії знову явив себе, прагнучи розтерзати українськість як таку, однак загартований народ і передусім «покоління незалежності» не здригнулися. Боронячи власну землю в сьогоденні, вони уважніше глянули на минувшину, і брехня «старшого брата» постала в усій її потворності. Яскравіше, ніж будь-коли, дала про себе знати необхідність не лише захищати незалежність, здобуту 31 рік тому політичним шляхом, на полі бою, а й досягнути незалежності ментальної, розірвати пута, що накладалися на свідомість українців століттями північним сусідом, яких би імен він не приймав: московське царство, російська імперія, радянський союз чи російська федерація.

Саме перед цими двома викликами постала Україна сьогодні й успішно з ними бореться. Вона приречена перемогти – весь попередній історичний поступ, увесь тернистий шлях привів до цього моменту. І нехай байдужий Час поки що не приніс нам миті Перемоги, а жорна Історії продовжують крутитися й перетирати, однак зірка Волі й Незалежності, що з такою яскравістю засяяла 24 серпня 1991 року, віками до того то спалахуючи, то мерехтячи, але ніколи не зникаючи, не перестане світити українцям. Цього світла, частинку якого кожен носить у собі, ніхто не в змозі в нас відібрати".

Ми запрошуємо всіх бажаючих, абітурієнтів і наших випускників доєднатися до нашого проєкту «Незалежність України очима молоді».

Ваші роздуми можна надсилати на адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

Тетяна Терещенко

• Попередня
• Наступна