Hовини
 З перших днів, останньої фази російсько-української війни 2022 року, професор кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Сінкевич Євген Григорович, який знаходиться в Херсоні веде військовий щоденник. Окрім того, намагається максимально поширити інформацію про реальні події в Україні всьому цивілізованому світу.
З його дозволу, будемо викладати враження людини, яка знаходиться в активній зоні бойових дій!
 

Лист від 3.03. 2022 до професора історика-дослідника університету Віадріна у Франкфурті на Одрі:

 

Дорогий мій друже Франк!

Щиро дякую тобі за все. Багато сказано про гібридну війну, яку веде Росія від 2014 р. і написано статей науковцями. Я вважаю, що через роки, науковці дійдуть висновку, що від тоді почалася Третя світова війна (сподіваюся світ не згорить у ядерному попелі і буде кому про це писати). Гібридність полягає і в тому, що Херсон окупований російським військом, а прапор на міській раді й надалі український.

Вони розуміють, що притомне населення тут їм не раді. У більшості з нас є рідня в Росії, однак від 2014, а особливо від тепер, їх за вартих нашої уваги не вважаємо. Вони отруєні пропагандою, при тому настільки ідіотичною, що цих людей за психічно нормальних вважати неможливо. Це несприйняття росіян не було навіяним їх хамською поведінкою у п'яному стані на курортах Туреччини і Єгипту (українці просто намагалися потрапити в ті готелі, де їх не було), багато православних в Україні приналежних до російської церкви не зважали на ту обставину, що в 2014 р. насаджувати «рускій мір» благословив патріарх Гундяєв; значна частина російськомовних українців й надалі послуговувалася цією мовою і таке інше.

Розуміючи психотип Путіна, я не сумнівався, що росіяни щонайменше обов'язково перейдуть до активних дій щоб таки реалізувати план «Новоросія». Зрозуміло, що фактично поглинувши Білорусь, апетити зросли…

Росіяни не врахували лиш одного, українці – це не білоруси. Російська армія діє відповідно до тактики монголо-татар. Великі міста беруть в облогу, ті в які вдається увійти і населення принаймні не проявляє до них збройної агресії, вбивши попередньо пару десятків цивільних для залякування (партизанської війни), вони такі міста не руйнують і навіть «миряться» з тим, що над мерією прапор не російський.  Міста, на кшталт Києва, Харкова, Чернігова, Сум – за ординською концепцією підлягають знищенню з усім їх цивільним населенням. Це, щоб іншим не хотілося чинити запеклий спротив. Тому нащадки Золотої Орди чинять за лекалами своїх пра-прадідів.

Спасибі Європі та США, вони надали в руки українців, які володіють луками і стрілами, надали кремнієві мушкети. Це добре... На більше союзники піти не спроможні, адже бояться численної орди і її стінобитних машин, як би ті не зруйнували стіни собору в Кельні, чи собору якоїсь там Матері у Парижі, чи що-небудь на Манхеттені. Відповідно, орда має розв'язані руки для перетворення на Грозний російськомовного Харкова – за принципом більшовиків «вєсь мір ми разрушим, а затєм, кто бил нікем, тот станєт всєм”. Тому Україні очікувати безпілотної зони від НАТО не слід (очевидно є страх, що вмотивована українська армія у боях на суходолі розіб'є орду і тоді Західна Європа, позбавлена буде такої високої честі – возити туди данину у вигляді доларів, євро, нових технологій?

Чому так завзято бороняться українці? Україномовні розуміють, що тепер все набагато серйозніше, ніж при Сталіні з його голодоморами 1921-1925, 1933-1934, 1947, а також репресіями. Нас просто винищить ця орда, як свого часу їх прадіди татаро-монголи, які на початку ХVІІІ століття перебрали навіть нашу назву і замість Московського улусу Золотої Орди стали називати терени Росією.

Ти розумієш, що мобільний зв`язок в Херсоні моніториться і контролюється далеко не СБУ, у мене в ноуті вискакує попередження, що моє місце перебування і контент є контрольованими. До нас сьогодні завезли на 20 автобусах з Криму мародерів та масовку, яка проведе мітинг, що херсонці хочуть в Росію.

Ось така ситуація, дорогий мій друже. Чи будуть ще від мене повідомлення, важко сказати.

Принагідно скидаю тобі мого листа, якого написав польському колезі.

 

Євген Сінкевич