Hовини

Європейський Союз бере свій початок від утворення Європейського співтовариства з вугілля та сталі (ЄСВС). Організація утворилась 18 квітня 1951 р. і визначила  загальну концепцію західноєвропейської інтеграції.

За умов складних повоєнних часів деякі держави Європи розпочали спроби переговорів із сусідами задля встановлення взаємовигідних економічних зв’язків, завдяки яким можна було б вирішувати нагальні проблеми. В 1948 р. Бельгія, Нідерланди й Люксембург створили митний союз, що ввійшов в історію як Бенілюкс. З огляду на вагу Франції та Німеччини в європейській економіці, було зрозумілим, що без активної підтримки й участі цих країн у європейській інтеграції вона неможлива.

 Важливим було також питання, як починати інтеграцію: в усіх сферах відразу чи секторально? Прихильники інтеграції поділились на «європеїстів» і «націоналістів». «Європеїсти» виступали за об’єднання всіх західноєвропейських держав у єдину федерацію з «наднаціональним» урядом на чолі. «Націоналісти» вважали за необхідне зберегти національну суверенність і національні держави, а об’єднання Європи,на їхнє переконання, слід було здійснити через економічний і політичний союз держав.

Поміж економічних проблем, що постали перед західноєвропейськими країнами, був початок кризи сталеливарної промисловості. Виробничий потенціал цієї галузі в різних європейських країнах значно зріс, а можливості для реалізації її продукції знижувались. Попит на неї скорочувався, ціни падали. За таких умов дуже важливим стало порозуміння між головними виробниками чавуну і сталі в Європі – Францією та Німеччиною. На такій основі й міг зародитись оригінальний інтеграційний проект.

У розробці концепції європейського будівництва велику роль зіграв відомий французький «європеїст», тоді генеральний комісар планування у французькому уряді Жан Монне, якого називають ідейним батьком інтеграції Західної Європи в економічній галузі.

Під керівництвом Ж. Монне у Франції в повоєнний період відбувалося впровадження ефективної форми централізованого економічного планування задля модернізації промисловості й сільського господарства. За його планом

відбувались цілеспрямований розподіл коштів і визначення пріоритетів, а також загальне керівництво послідовним відновленням кожного сектора економіки у співпраці з державними і приватними підприємствами. При цьому кошти за «планом Маршалла» використовували переважно для переорієнтування й перебудови різних галузей промисловості.

Цілком слушно, що міністр закордонних справ Франції Робер Шуман, який і сам був непересічною особистістю, звернувся до Ж. Монне з пропозицією розробити проект об’єднання Західної Європи й забезпечити в ній місце для Західної Німеччини під вічним контролем об’єднаної Європи.

 

 Робер Шуман

 

Ж. Монне підготував доповідь, що ввійшла в основу так званої «Декларації Шумана». Після ознайомлення Р. Шумана і французького  прем’єр-міністра Жоржа Бідо з проектом Монне було вирішено направити до ФРН секретну місію, яка вручила документ особисто канцлерові Конраду Аденауеру. Прочитавши його, Аденауер негайно зателефонував прем’єрові Франції та повідомив йому, що уряд ФРН цілковито підтримує проект. 9 травня 1950 р. Шуман зачитав документ перед урядом як Декларацію. Того ж дня в міністерстві закордонних справ Франції він провів прес-конференцію щодо змісту Декларації. Французький міністр заявив про рішучий намір Франції зробити перший крок до розбудови нової Європи й запросив Німеччину зіграти в цьому свою роль.

У Декларації Шумана було сформульовано низку принципових тез, що стали наріжними для будівництва об’єднаної Європи: 1) Суперництво між Францією та Німеччиною, що тривало століттями, має бути припинено. На такій основі слід будувати й відносини між іншими державами, що поділяють цю мету. 2) Першим кроком до цієї мети стане французько-німецьке виробництво вугілля і сталі, що ним керуватиме спільний вищий керівний орган. 3) Таке об’єднання економічних інтересів сприятиме підвищенню рівня життя населення й рухові до утворення економічного співтовариства. 4) Рішення керівних органів Співтовариства мають бути обов’язковими для всіх країн, що приєднаються до нього, а становище країн в організації має бути рівноправним.

Р. Шуман запропонував створити Європейське співтовариство вугілля і сталі (ЄСВС). Хоча й багатонаціональне за складом, воно фактично стало б французько-німецькою організацією, яка мала б як політичні, так і економічні цілі. Створення ЄСВС означало перехід Франції від конфронтації до партнерства з Німеччиною, що стало однією з прикметних рис повоєнної Європи. Вугілля і сталь були раніше основою французько-німецького економічного й військового суперництва, і тепер Франція своєю ініціативою поставити ці галузі під спільний міжнародний контроль фактично погодилась на примирення.

Обговорення плану Шумана тривало від червня 1950 до квітня 1951 року. В переговорах взяли участь керівники шести держав – Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. Провідна роль у переговорах належала Р. Шуману, К. Аденауеру і прем’єр-міністрові Італії Альчіде де Гаспері. 18 квітня 1951 р. за результатами переговорів було підписано «Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі» (ЄСВС), що містив 100 статей. Приблизно третину статей Договору було присвячено практичним проблемам колективного управління вугільною і сталеливарною промисловістю: фінансам, інвестиціям, виробництву, цінам, внутрішньогалузевим угодам, концентрації та регулюванню в умовах конкуренції, заробітній платні й мобільності робочої сили, транспорту, торгівельній політиці.

Таким чином, 18 квітня 1951 р. було зроблено перший крок до формування Європейського Союзу (ЄС) – найпотужнішої інтеграційної організації  сучасного світу, вступ до якої є одним із пріоритетів зовнішньої політики України.

 

Викладачі  ННІ МВІФ:

проф. Земзюліна Н. І., доц. Овчаренко О. І., доц. Сухушина О. В.