29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Нерішучість та непослідовність Центральної Ради призвели до того, що у важливий момент, коли вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинула в нерівному протистоянні. Бій 29 січня 1918 р. під залізничною станцією Крути увійшов в історію України кровавими відбитками. З того часу минуло багато років та подій, проте й досі у цей день ми згадуємо, з біллю в серці, ті події і тих молодих людей, котрі полягли в бою. 

 

 

Капустинська Іванна: «В цих історичних подіях 1919 р. брали участь і наші земляки. Уродженець с. Вереміївка (нині Чорнобаївський район Черкаської області) Іван Ількович Шарий (1894–1930 рр.) у складі Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького, Гайдамацького коша брав у бою під Крутами.

Після цього бою до 1923 р. воював у лавах холодноярських повстанців, обравши псевдо Іван Чорний. В середині 1920-х перебрався до Києва, займався науковою роботою. 1930 р. був розстріляний за антирадянську діяльність.

Уродженець м. Золотоноша Олександр Попович (1896–1918 рр.) –студент Київського політехнічного інституту, один із організаторів Студентського куреня, товариш Івана Шарого, фундатор «Пласту» в Києві, есер в бою під Крутами був командиром помічного студентського куреня Січових Стрільців. У бою під Крутами потрапив у полон, після жорстоких знущань був страчений. Похований на Аскольдовій могилі.

На прикладі цих жахливих подій, полеглих воїнів та бажання самоствердитись ми можемо озирнутися на сьогодення та зрозуміти, що хоч зараз і не має бою під Крутами, не підриваються мости та не обороняється кров’ю Київ – реалії залишаються схожими, ми ще досі виборюємо незалежність,  досі говоримо, що ми – не частина Росії, досі втрачаємо наших солдатів на Сході....».

 

Гоцман Наталка: «Цей бій овіяний міфами та вигадками, бо десятиліттями історія його замовчувалася. Продовжуючи знайомитися з уродженцями Черкащини, які брали участь у бою під Крутами, треба згадати про уродженця с. Яблунівка (нині Смілянського району Черкаської області) Валентина Дмитровича Отамановського (1893–1964 рр.). На той час він був студентом Київського політехнічного інституту та Київського університету св. Володимира, а в бою під Крутами зв’язковим сотника Аверкія Гончаренка. В першій половині 1920-х рр. займався науково-просвітницькою діяльністю на Поділлі. У 1929 р. заарештований у справі СВУ і засуджений на п’ятирічний термін. 1936 р. відновив наукову роботу. Викладав у Ленінграді та Харкові. Валентин Дмитрович автор понад 50 праць, в т.ч. першого в Україні історико-правового монографічного дослідження міста (Вінниці). Зробив значний внесок у розбудову краєзнавчого руху, зокрема на Поділлі.

На жаль про інших уродженців Черкащини, які брали участь у цих подіях менш відомо, зокрема Юхим Демидович Тригуб (1898–1918 рр.) – уродженець с. Свинарка (нині Петропавлівка Городищенського району Черкаської області) та Петро Дяченко, який народився у м. Монастирище й був учнем старших класів Київської Кирило-Мефодіївської гімназії».

 

 

У бесіді використані матеріали дослідження аспіранта кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки ЧНУ ім. Б. Хмельницького Олексія Компанійця.

 

Інформаційний сектор студентської ради ННІ МВІФ

• Попередня
• Наступна