Створення Ради Європи 5 травня 1949 р. стало важливою подією в міжнародних відносинах, однак її рішення носили рекомендаційний характер, а вся її діяльність була ускладнена «холодною війною». Дальший розвиток західноєвропейської інтеграції міг відбуватися двома шляхами. За першим акцент падав на створення військово-політичного об’єднання за участю Західної Німеччини (ФРН). Було зрозумілим, що Західна Європа ще не готовою була для такої політичної і військової інтеграції на наднаціональній основі, тому процес пішов за другим варіантом: з економічної сфери, щоб згодом включити і політичні інститути. Економічна інтеграція була покликана прискорити процес реконструкції,  сприяти створенню в Західній Європі стабільної соціально-економічної ситуації, включити ФРН в західний блок і разом з тим забезпечити Франції деякі гарантії відносно її партнера-суперника. Брали до уваги також  необхідність протидії Радянському Союзу і комунізму.

У цьому контексті оригінальний інтеграційний проект зародився у Франції. В розробці концепції європейського будівництва велику роль зіграв відомий французький «європеїст», в той час генеральний комісар планування у французькому уряді Жан Монне, якого називають ідейним батьком інтеграції Західної Європи в економічній галузі. Він підготував доповідь, що ввійшла в основу так званої «Декларації Шумана». Робер Шуман – міністр закордонних справ Франції, 9 травня 1950 р. заявив про рішучість Франції зробити перший крок до будівництва нової Європи і запросив Німеччину зіграти в цьому свою роль. Французький міністр закликав припинити тривале суперництво між Францією і Німеччиною, організувати спільне французьке-німецьке виробництво вугілля і сталі під управлінням вищого керівного органа. Об’єднання виробництва вугілля і сталі, – зазначав Шуман, – має незабаром призвести до створення спільних основ економічного розвитку, як першого кроку до федеративної Європи і змінити долі тих регіонів, котрі тривалий час були виробниками військової продукції, тієї продукції, жертвами якої вони ставали частіше інших… Ця солідарність у сфері виробництва робить очевидним той факт, що війна між Францією та Німеччиною стає не просто немислимою, а й, по суті, неможливою».

В результаті переговорів і дискусій по «плану Шумана», в яких взяли участь керівники шести європейських держав, було підготовлено Договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Його учасниками стали Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург. Договір підписали 18 липня 1951 р. терміном на 50 років.

ЄОВС представляло собою наднаціональний інститут. В його рамках дійсно, вперше в міжнародну практику вводились наднаціональні елементи через делегування країнами-учасниками частини свого суверенітету, які зобов’язались поставити виробництво вугілля і сталі під контроль міжнародного верховного органу, рішення якого ставали для них обов’язковими. Мито на товари, що вироблялись вугледобувною і металургійною промисловістю шести країн, мали бути ліквідовані на їх кордонах між собою в цілях об’єднання економічних ресурсів учасників ЄОВС. Договір націлював на створення спільного ринку товарів і послуг видобутку вугілля і виробництва сталі. Крім того, члени ЄОВС зобов’язались співпрацювати в здійсненні  корінної реконструкції цих двох базових галузей економіки для підвищення їхньої рентабельності.

Створення ЄОВС визначило поетапний розвиток західноєвропейської інтеграції від окремих галузей до всього господарства, від економіки до політики. Діяльність ЄОВС була вельми успішною і в червні 1955 р. міністри закордонних справ країн-членів ЄОВС висунули нову ініціативу, спрямовану на створення єдиної Європи – поширення інтеграції і на інші галузі економіки.

 

Овчаренко О. І.

доцент кафедри всесвітньої історії і міжнародних відносин

• Попередня
• Наступна