Чорнобиль – біль України. Велика рана, яка ятрить українську землю, нагадує про крихкість життя, про ціну безпеки, про велич людського духу. 

26 квітня 39 років тому вогонь Чорнобиля опалив українську землю. Щороку ми схиляємо голову перед пам’яттю загиблих героїв-ліквідаторів та висловлюємо їм безмежну вдячність. Вони врятували не лише Україну, а весь світ від більш масштабних наслідків аварії. 

У візуалізаціях трагедії Чорнобиля найбільш поширений символ небезпеки (або попереджувальний символ) – знак радіації. Він діє на міжнародному рівні та має однакове значення для носіїв різних мов та культур.

У творчості митців Чорнобильська катастрофа це завжди – розкол, злам, чорна енергія радіації, що випромінюється. 

На студентських заходах розглядали символьно-метафоричний рушник з експозиції Черкаського обласного художнього музею, що нагадує про Чорнобиль – спільний біль українців.  Саме український рушник здатний акумулювати колективну енергію, пробудити глибинні почуття та вказати на духовні обереги, «розповісти» про знакові події через образи, символи та архетипи. 

Рушник «Звізда-Полин» (1996 р.), який  належить авторству Заслуженої художниці України, майстрині народного мистецтва Олександрі Теліженко, було створено до 10-ої річниці Чорнобильської аварії. Він виступає символічним полотном пам’яті, болю і надії на відродження. В ілюстрованому виданні «Олександра Теліженко. Творчість» (2021) в описі до цієї роботи зазначено: «Опаленні листя і квіти. Древо Життя конвульсує під ударами чорної біди, під прицілом біблейської Звізди». 

Промені великої восьмипроменевої «звізди» розходяться хрестоподібно, а всередині бачимо мотив, що викликає асоціацію зі знаком радіації – три чорні трикутники в червоному колі.  Знизу від червоного «розірваного» навхрест круга, що візуально нагадує реактор, підіймаються вгору чорні язики полум’я, випалюючи листя та гілочки дерев. Посередині звивається смужка, чорно-червоні квіти заповнюють композицію, символізуючи проникнення смертоносних енергій у живу тканину буття. Так розгортається вертикальна вісь «Дерева життя» у загрозах наслідків Чорнобильської аварії. Вгорі білими й червоними нитками вишиті птахи з розпростертими крилами. Цей фрагмент рушника Олександра Теліженко коментує так: «....і тільки Душі загиблих злітали в небо, пречисті, мов лелеки». Лелека – суто український символ миру, безпеки, захисту, родинної енергії.

Прикметно, що твори, присвячені темі Чорнобиля, мають схожі мотиви. У гобелені Леоніда Товстухи, «І на Чорнобильській землі цвістимуть квіти...» (1991 р.) ми знов бачимо нетипове дерево життя, у якому втрачено цільність переплетення та домінують мотиви розділення. Проте художник вірить у природне відновлення, силу життя, повернення до початкового стану цілісності, візуально відтворює цей процес, схожий на загоєння ран. У художньому ткацтві Сергія Нечипоренка «Земле моя (Чорнобиль)» (1990 р.) знов бачимо контрастні чорно-червоні мотиви, які розкривають сутність трагедії через естетику зламу і розділення. Проте зберігається композиційна єдність усіх елементів, що визначає силу опору та боротьбу за відновлення.

Включення теми Чорнобильської трагедії у твори народного мистецтва свідчить про важливість не лише її історичного вивчення,  її осмислення на більш глибинному ментальному рівні, вшанування пам’яті тих людей-героїв, завдяки яким ми продовжуємо жити й творити. 

Про це говорили зі студентами ННІ міжнародних відносин історії та філософії. Разом створили інсталяцію – «місце пам’яті» Чорнобильської трагедії – символічну композицію, у якій майбутнє планети – в руках освіченої молоді.

 

                                                                        О. Пушонкова

• Next